Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— І так будеш!

Знизу помовчали, потім несподівано легко погодились:

— Може бути. А що, хіба не хочеш це зробити власними руками?

— Та хочу, — Олександр аж зітхнув. — Але ти мене зробиш.

— Таки зроблю, — зітхнули знизу. — А може, все-таки спробуєш?

«Викурити б тебе якось... — спроквола міркував Олександр. — Або димом би задушити. Замкнений простір, миттю очі вилізуть. Ех, зараз би хлорпікринчику... одну-однісіньку ампулку... А бензин?»

Журналіст кинувся до салону, послизнувся, знову ляснув сідницею в воду, вилаявся. Підхопив з води пластикову пляшку з водою («мабуть, теж Дніпровська» — промайнуло у голові), вилив. Підскочив до мотоцикла, вирвав шланг з краника, почав цідити бензин.

Цівка була тонесенька, а вода вже дійшла мотоциклу по ступиці. Цебто, Олександрові до середини литок.

Націдив. Закручувати кран він навіть не став — чорт з ним!, помчав назад в рубку й прилаштував пляшку над діркою. Полилось.

Знизу мовчали, але мовчанка була якась... насторожена.

— Он ти що задумав, — раптом сказав Володимир. — Логічно, логічно... А підпалювати будеш?

— Подумаю, — непривітно пробурчав Олександр.

Пляшка скінчилась. Знизу спочатку мовчали, потім почали кашляти.

— Сашко!

— Га?

На місці Володимира, журналіст би, мабуть, поводив себе точнісінько так. Поговорити з ворогом. Спробувати переконати. Або хоча б взнати наміри. Або виграти час. А раптом вдасться?

Із цих предметів Олександра ганяли ще на першому році навчання, й відповідаючи, він твердо знав — не вдасться. Не перехитрить його Володимир. Не розжалобить. Занадто високі ставки.

— Але ж і паскуда ти, Сашуню, — змінив тактику Володимир. — Підлотна, гидка людина! Ми тебе такого навчили... все показали... дівку тобі он яку викопали!

На слові «дівка» журналіст рипнув зубами. Біс його зна, як це почув або відчув Володимир, але негайно ж і вдарив в болюче місце.

— А ти знаєш, до речі, що я робив з тою дівкою? Наприклад, коли їй шкіру на черепі латав, то загадав зробити мені...

Володимир розповідав докладно, з подробицями. Коли те саме робила Олена, Олександр збуджувався. Зараз — розлютився.

— ...і що ти думаєш? Зробила, зробила, як одаліска султанові! Якби, звісно, султан до такого додумався...

Журналіст скреготів зубами, але на провокацію не піддавався. А хоч би й піддавався — то що? Як змусити гада заткнути пельку? Ніяк. Отож...

Він збігав ще раз до салону, націдив ще пляшку бензину, вилив. Володимир знову закашлявся й перейшов до батьків, напираючи в основному на материнську лінію. Висловив сумнів, що такі, як Олександр, взагалі народжуються в результаті нормального статевого акту.

— ...бо занадто вже в тобі гамна багато! Мабуть, все-таки зачинали тебе через зад. Не питав в матері, практикувала вона таке, чи не дуже? Тобто, зрозуміло, що практикувала, бо...

Володимир лаявся професійно. Журналістові аж захотілося той монолог записати.

Але не було чим, і не було коли. Корабель стрімко осідав в воду.

Олександр з сумнівом поглянув на рятувальний плотик, потім знову побіг у салон й витяг звідти човна. Схопив акваланг — той, зі спиртом в повітрі. Приснув шланг до лівої горловини судна. Надув. З другим соском трохи загаявся з шлангом, й човен мало не луснув. Повітря, стрімко розширюючись, обпікало пальці морозом.

Їжу Олександр вирішив не вантажити, а от води кілька пляшок узяв. Загалом, до берега було недалеко, але море є море. Всяке може трапитись. Та що там на березі? Пісок та багнюка.

Й Олена, звичайно. Перш за все — Олена.

Обережними рухами він підняв пакет, що витяг з морського дна, й теж завантажив у човен. Ця штука ще попрацює. Не те, по що він пірнав, але теж непогано. Аби ще мотор працював.

Мотор він одразу причепив до транця, але закріпив у піднятому стані. Не вистачало ще гвинтом десь зачепитися, лопать зламати. Що тоді — на веслах чиргикати?

Може, доведеться й на веслах.

Хвилі вже раз по раз швендяли палубою й пробували потягти човен з собою.

Володимир лаявся.

Олександр востаннє поглянув на прилади. Радар, мабуть, живився від потужних акумуляторів, з машинного, а їх вже позамикало. Екран був мертвий. GPS працював й показував, що до Тендри ще кілометрів із двадцять, а до Олениної могили — трохи більше, за шістдесят. А тоді вже можна й до берега, через Ягарлик.

Вдвох.

Якщо вдасться, звичайно.

Вдасться. Повинно вдатися!

Думки про можливу невдачу журналіст відкидав. Хвиля вихопила у нього з рук човен й потягла через борт. Олександр ледь встиг перехопити лівою рукою його, а правицею — леєр. Витяг назад.