Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Багор встряв у тканину й раптом посунувся далі — наче провалився у дірку в підлозі.

Олександр матюкнувся й тим самим багром повідкидав речі вбік.

Точно!

У підлозі зяяв рівний прямокутний отвір.

Акуратно знятий з кріплень щиток підлоги виднівся з-під койки.

— Тьху!

До купи проблем долучилась ще й та, яку він вважав уже вирішеною.

Тепер Володимира треба було шукати де завгодно. Хоч у рубці.

Машинально журналіст підвів погляд. Ні, в рубці ще нікого не було. То де? У салоні?

Олександр протупотів трапом. Рушницю він перезарядив й тримав напоготові.

Але ні. І в салоні все лишалось незайманим. Мабуть, місця попід підлогою було небагато й пересуватися між шпангоутами Володимир швидко не міг. Не доповз. Або не впорався ще з кріпленнями. Або...

Може, в машині?

Журналіст кинув у моторне відділення лише один погляд і заспокоївся. Тут підлоги не було, а металева перегородка надійно відокремлювала корму від інших відсіків. Хоча б з цього боку проблем не було.

Він повернувся на ніс. Спустився в каюту. Обережно, здалеку оглянув діру. Потім просунув туди рушницю й кілька разів пальнув.

Навмання. Про всяк випадок.

Жодного ефекту, крім гуркоту, це не дало. Цебто, або влучив одразу й насмерть, або не зачепив. Одне з двох.

Олександр посидів біля дірки ще трохи, потім зітхнув, виліз, знову замкнув ляду на шкворінь, знову зазирнув у салон — нікого, й подався до рубки.

Чорт з ним. Будемо сподіватись, що влучив. Й водночас зберігати пильність.

Він запустив двигун, виставив автопілот — курс на Тендру, на самий її західний хвостик — й став біля борту так, щоб бачити одночасно салон та рубку.

Обладнання судна було примітивне. Йому траплялося працювати й з більш сучасним й розумним.

Але нічого не ворушилося.

Під автопілотом корабель ішов гірше, аніж під управлінням Юрія. Дурний автопілот не враховував ані хвиль, ані вітру, корабель раз по раз било валами у лівий борт, й він весь аж здригався.

Не страшно. Тут небагато. Аби лише вітер не дуже посилювався.

Вітер вив та свистів, розлючено лопотів прапором й різав очі. На хвилях почали з’являтися пінні верхівки.

Дурниці. Залишилось зовсім трохи.

Хвилі гепали все дужче та дужче.

Лише через чотири години Олександр звернув увагу, що судно сидить у воді значно нижче, аніж раніше.

— Ох, чорт!

Він схилився над бортом. Так і є. Ватерлінія геть заховалася у воді. Навіть «прісна». Це означало, що...

Олександру здалося, ніби в салоні щось ворухнулось. Він миттю націлив вперед рушницю — але ні. То лише кошеня виспалося, вилізло на середину трапу й заходилось вмиватися.

— Тьху!

Але що з кораблем?

Ніс його почав добряче зариватися в хвилі.

Олександр кинувся до каюти, знову намотав на ляду ланцюг, прочинив люк — нікого. Спустився. Зазирнув у діру.

Дірка поглянула на нього його ж віддзеркаленням.

Люстро ходило хвилями, й здавалося, що сторопіла пика, на яку він дивився, підморгує.

Вода!

Хай йому чорт! Корабель стрімко, як «Титанік» після зустрічі з айсбергом, набирав воду!

Невже це Володимир щось учудив?

Олександр ляснув себе по лобі. Звісно, що ні! Що ж той Володя — самогубець? Це, мабуть, винен він сам, бо коли стріляв, то якимось чином пошкодив обшивку.

Власне картеч пробити триміліметрове залізо не повинна була... але йому, мабуть, «пощастило».

Засунути голову, щоб оглянути місце пробоїни краще, журналіст не ризикнув.

«Добре, — подумав він. — Що зробив у аналогічному випадку Юрій? Викинув судно на берег і залатав. І я так зроблю. Отвір... або отвори, крихітні, терміти ще є... берег неподалік».

Він завагався. Краще було б повернути прямо до берега. Але біс його зна... Крім того...

Раптом він посміхнувся. Крім того, це чудове вирішення проблеми! Якщо вода підніметься до підлоги, а ще краще — трохи її притопить, то чим буде дихати Володимир? Якщо він ще взагалі дихає?

Корабель просідав усе глибше, але тепер це журналіста не хвилювало. Це ж треба! Як у казці. Одним махом всі проблеми вирішахом.

Дизель чхнув. Олександр вирішив, що йому те здалося.

Двигун чхнув іще двічі й заглух. Корабель миттю почало розвертати.

Першої миті Олександр навіть не зрозумів серйозності стану — але холодок по спині пробіг. Потім дотямив.

Якби не дірка у днищі, можна було б змайструвати та скинути плавучу кітву, зорієнтувати судно носом до вітру й непоспіхом колупатися у моторі. Можна було б навіть таке-сяке вітрило напнути на якісь щогли й рухатись.