Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Поверхня виявилась десь аж під черевом, й журналіст зрозумів, що, спливаючи, він обертається. Як астероїд.

Знову закортіло вдихнути.

Поверхня зависла нерухомо й наближатися не хотіла. Навпаки, якесь темне довгасте тіло закрило огляд. Що воно може бути?

З останніх сил журналіст розвернувся й гребонув ластами.

Сонце вдарило в очі й негайно ляснуло хвилею в пику.

Олександр сплив за два метри від трапа, але долав цю відстань не менше п’яти хвилин. Як він при цьому примудрився не випустити пакет — годі було зрозуміти.

Але не випустив.

Буйок уже відігнало вітром чортзна-куди, а поки Олександр вилазив — то й геть заховало у хвилях.

Аквалангів з чистим повітрям більш не було. Паски з вантажами залишились у каюті. У Володимира. Й можна було закластися — він би їх не віддав. Буйріп зник. Шкіра свербіла — мабуть, давалося взнаки довге перебування на глибині й вихід без декомпресії. У грудях щеміло — мабуть, з тієї ж причини.

Олександр трохи прийшов до тями й щосили вгатив кулаком по обшивці. Стало зрозуміло, що нове занурення відкладається. Щонайменше на...

На геть невизначений термін.

Натомість на перший план вийшла проблема нейтралізації пасажира.

З Володимиром журналіст би не впорався. Він це знав точно й перевіряти на власній шкурі бажання не мав. За інших обставин... та ще якби боротьба була чесною...

Але з такими ставками — де вже тут відбуватися чесній грі.

Олександр так-сяк стягнув з себе гідрокостюм. Вітер одразу ж почав сікти-жалити крихітними, але болючими голками мокру шкіру. Сонце сліпило, але зігріти хоч трохи чомусь відмовлялося.

Олександр пішов до салону.

Рушниця була на місці.

Непогана, спортивна модель ІЖ-18. Вертикалка. Гарна. Зручна. Потужна. Дванадцятого калібру. Якраз те, що треба.

Журналіст узяв жмені набоїв з картеччю й рушив до носа.

Ляда прилягала щільно — аякже! Інакше кожна хвиля, що розбивалась об ніс, закидала б до каюти пару літрів води, й за кілька годин набралося б й по коліно. Так що просунути ствол у шпарину було неможливо.

Ілюмінатори...

Олександр задумливо потер підборіддя. Ага, так Володя й буде стирчати біля ілюмінатора, коли туди всунеться ствол. Та й взагалі — щось він поводить себе тихо, аж підозріло...

Олександр приклав вухо до ляди. Зсередини не доносилося ані звуку. Ані найменшого шереху.

Зазирнути в ілюмінатор?

Біс його зна, цього Вовку, що він може зробити. Від банального пострілу просто крізь скло, якщо він раптом десь ховав у каюті зброю... До якоїсь характерної штучки.

Власне, після обшуку у каюті навряд чи було щось вогнепальне... а про характерні штучки Юрій казав, що у Володі хисту не вистачає.

А раптом обидва брехали?

За час їхнього знайомства і подорожі обидва брехали цілком достатньо для такого припущення.

Олександр зітхнув й постукав у ляду.

— Гей, хто в лісі, озовися!

«У лісі» не озивалося.

Журналіст погрюкав гучніше.

Мовчанка.

Олександр хотів вдарити прикладом, як в армії — але приклад рушниці мав гумовий затильник, і грюкати ним було б дивно. Зняв гандшпуг з кабестану, погрюкав ним.

Тиша.

Довелось міркувати далі. Думки крутилися мляво — мабуть, давалася взнаки специфічна «підводна втома», та ще й посилена отруєннями — азотним та алкогольним. Журналіст посміхнувся. Вперше в його житті термін «глибинне сп’яніння» містив такий прозорий натяк.

Поруч був кабестан. З якірним ланцюгом.

Олександр відпустив стопор, відмотав кілька метрів ланцюга — кожна ланка — з півкілограма. Накинув на петлі ляди, принайтував. Витяг шкворінь.

Мовчанка.

Тепер ляду можна було прочинити — сантиметри на три. Якраз для стволів.

Журналіст зітхнув й потяг кришку вгору.

В каюті нікого не було.

У першу мить Олександр навіть не повірив такому щастю. Запідозрив якусь пастку. Уважно оглянув усе приміщення.

Так... Під койками не заховаєшся, місця мало, та й набито там всякого мотлоху. Під стелею? Ні. Під самою лядою, де нема огляду?

Він перебіг та припав до ілюмінатора.

Ні, нікого.

Перейшов знову до ляди. Купа одягу та постільної білизни. У кутку. Наче її недбало туди згорнули. Навряд чи там хтось сховався, але, але, але...

Постріл гримнув у замкненому просторі, наче з гармати вдарили. Купа здригнулась. Якщо там і ховався хтось, то після такого салюту вже не був небезпечним.

Але про всяк випадок, Олександр, коли відчинив ляду, ще й потицяв у купу багром.

Ні, нема. Лише тканина.