Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— То що, — хихотів Володимир, — виходить, ти змусив тих політиканів заплатити за ремонт свого корабля? Власне, навіть не за ремонт, а за повне переобладнання? З іграшки — на піратський?

Юрій теж посміхнувся, а по деякій паузі посміхнувся й кореспондент. Щоправда, посмішка господаря була задоволеною, а журналіст посміхався трохи криво та вимушено.

І вже сходячи з корабля, він раптом аж спіткнувся й мало не полетів з трапу, бо в голову стрельнула ще одна думка: «А де ж він взяв тоді двадцять тон металобрухту?»

Після всіх розмов Олександр мав велику підозру, що брухт той складався з високоякісної панцирної криці й колись цілком міг пересуватися самостійно. Та ще й стріляти.

На диво, інвестор сприйняв інформацію про несподіваний розподіл невідомого скарбу досить спокійно, і те журналіста трохи аж вразило. У шефа явно були якісь свої джерела інформації, але він їх дуже майстерно не видавав, й Олександрові залишалося лише гадати — ну хто? Хто ж з людей, які, може, щоденно стикаються з ним вічі у вічі, стукотить?

А найцікавіше, що така сама мережа інформаторів, здається, була й в копачів — бо звідки ще вони могли взнати про нову партію, про яку ще не всі майбутні засновники знають.

Олександр втішився тим, що й він сам знає дещо, про що не відають ані копачі, ані шефи, й аж сам собі посміхнувся.

— Чого гиготиш? — запитав шеф й, не давши відповісти, перейшов до справ неприємних.

— Мені треба знати, що саме буде переобладнане на тому катері!

— Гм... — сказав журналіст. — Але ж...

Шеф ніколи не грюкав кулаком по столу, але однією фразою цілком міг справити точнісінько такий ефект — от як і цього разу.

Зійшлися на тому, що Юрій братиме рахунки за всі роботи, передаватиме журналістові, а той, у свою чергу, — інвестору. На біса це було потрібно, Олександр зрозумів буквально через два дні.

— Які, в чорта, на дизелі можуть бути додаткові рульові пристрої? — Шеф говорив, посміхаючись, але журналістові чомусь сміятися не хотілось. — А що таке гідродефлектор? І на біса вам «опорний шкворінь на носі»? Та ще й два? І якщо вже зайшла мова про ніс — який мудрагель вигадав підсилювати його таким металом? Ви що там, когось таранити зібралися?

На пропозицію з’ясувати питання безпосередньо з автором тих ідей шеф відгукнувся коротко, але матом, так що кореспондент миттю зрозумів, що то поганий задум. Довелося бути приймально-передавальною ланкою, й лаяли її, відповідно, з обох боків:

— Скажи своєму шефові, хай він свій червоний диплом засуне собі в... — в останню мить Юрій все-таки вирішив бути більше-менш коректним. — В шухляду! В кораблях він, бач, розбирається! Звичайно, треба носа посилити! Ну то й що, що диферент на корму? Ми що, на редан виходити збираємось? Чи на підводні крила? Та у нас максимальний хід десять вузлів, чхати нам на той диферент!

— А шкворінь потрібен, щоб можна було там бінокль встановити! Морський! Він кілограм тридцять важить! Чому немає в списку? Зараз буде!

— Як це — на біса додаткові рульові пристрої?! Маневрувати над об’єктом ти що — основним зібрався? Та у нас мінімальна циркуляція — півсотні метрів, а нам, може, доведеться на метр туди-сюди здавати! Та ще, може, боком! Ну підсилення носа, справді, можна й не таке сильне...

У доці лайка переривалася тріском електрозварки й гуркотом пневматичних молотків, а в офісі — частими телефонними дзвінками, і невідомо ще, де було легше. «Спорядження» Володимира, принаймні, не викликало суперечок.

— Магнітометр... так, звичайно... Ехолоти, два — і це згоден. Георадар — ну це хлопці загнули, звичайно, але розумію, розумію... Гідроежектор — ого! Втім, штука потрібна. Насос до нього... дорогий, зарррраза... А це що таке?

Журналіст зазирнув шефові через плече. Палець впирався в останній рядок, де було вписане цнотливе і нерозбірливе — «додаткове спорядження». Палець опустився нижче, й рядок роздвоївся на: а) електричне, б) механічне.

— Як це — що значить «побутове додаткове спорядження»? — Володимир подивився на нього з легким жалем, як на безнадійного ідіота. — Тол... в принципі, толу можна й самим натопити, але коштує воно копійки, то краще купити. Детонатори — електричні, звичайно. Дві підривні машинки... «Імпульси»... це такі заряди для різки металу. Було б непогано ще... — але дороге воно, зарррраза...

— А... механічне? — журналістові від того погляду аж самому трохи ніяково стало.

— Ну... Хтозна, з ким доведеться зустрітись дорогою, — копач ще раз поглянув на нього з таким самим виглядом, й кореспондент удав, ніби вже й сам здогадався.