Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Бре.

Зазвичай кореспондентові «бре» звучало як запитання. Мовляв — а чи не брешеш ти, шановний? Але цього разу — ні. Це було ствердження: «Ти брешеш!»

— Ну хай навіть трохи й бре, — охоче погодився Володимир. — Чорт з ним. Забирай все собі. Користуйся! Але піднімати його все одно треба вдвох, розумієш, ти сам просто не впораєшся! Воно тебе обдурить, нашле мару! Хочеш охоронцем стати? Воно може!

На мить журналіст завагався, але не від того, що казав йому Володимир — а з причини суто фізіологічної. Одягати гумові шкарпетки, чи ні? Внизу, мабуть, холодно... але, по-перше, він йде туди ненадовго... а, по-друге, з шкарпетками легше загубити ласти. І що тоді?

Вирішив — не вдягати.

Замки. Перевірити. В порядку. Чи відчиняються? Так.

Центральний замок нагадував такий самий замок в парашута. Й теж повинен був відстібатися легко. Щоб, якщо щось — клацнув, покинув акваланг, покинув пояс, якщо мало — видихнув у жилет.

І вгору.

— Ну добре, — Володимир зробив вигляд, що здався. — Будеш підходити — остерігайся ілюзій. Там «галушки» слабкі, їх і на півсотні років не вистачило. Ламери ставили. Але та штука сама захищається. Придурюється чим завгодно. Хоч тобою. Набреше тобі...

Маска. Одягти. Насунути на очі. Не давить? Нормально. Трубка. В рот. Видихнути. Різко. Не перекошена? Ні. Ліхтар. Горить? Так.

— ...а коли знайдеш — ні в якому разі не витягуй з води. Зрозумів? Воно в скриньці, скринька, хай яка герметична, але за півсотні років вже повна води. Не витягай! Бо загинеш ні за цапову душу, і я з тобою. Боже, боже, хто б міг подумати! Юрко — і зелений чайник, що й кошеня ще не піднімав.

Кошеня залізло на вершечок рубки й з острахом поглядало на купу гримотливого залізяччя. Крім того, його цікавили чайки — чи то як здобич, чи навпаки, як небезпека. Скоріш за все, воно само ще не знало, й тому про всяк випадок ховалося за щоглу.

Рукавички. «Блискавки». Застебнути. Загубник. Натиснути кнопку випуску. Шипить. Загубник в рот. Різко видихнути. Вдихнути. Спиртом не пахне? Ні.

— До Юрка близько не підпливай! Хтозна, що він за галушки міг в собі заготувати. Просто так, про всяк випадок.

На жаль, програма занурення включала в себе якраз підпливати.

Трап. Спуск. Не послизнутись. Вода.

Вода була прохолодна й, поступово заходячи під гідрокостюм, навіть гадки не мала грітись. Здавалося, навпаки.

Журналіст зліз по саму матню й справив малу нужду. Стало тепліше. Опустився ще на сходинку. Ще на одну. Остання.

Вода дійшла до грудей. Ноги чи то зігрілися, чи то навпаки — від холоду втратили чутливість. Скоріш за все — щось посередині.

Маска. На очі. Опустити голову. Набрати маскою трохи води. Хай теліпається. Промиватиме. Забагато. Видихнути носом.

Повітря виривалося з-попід маски й забирало з собою воду.

Олександр, якщо занурення скінчиться невдало, забере з собою Володимира. Потоне без управління корабель, або викине його на якийсь камінь. Й кошеня. Теж загине. Не думати. Вперед.

Вода хлюпнула попід пахви, за комір, під каптур, обпекла холодом й зігрілася лише після того, як журналіст зробив коло. Шалено вимахуючи руками при тому.

Все. Тепло. Вдихнути. Видихнути. Перевірити плавучість.

Плавучість була як навмисне підібрана — приблизно мінус один кілограм. Якраз. Пощастило.

Кореспондент озирнувся на сонце. Вода в масці при тому потрапила в очі, але то було не страшно, й навіть не неприємно. Просто солона вода. Трохи більше її, трохи менше.

Сонце блимало й весело стрибало із боку в бік. Разом із хвилями.

Журналіст підплив ближче до буйрепа, взявся за нього рукою й поглянув униз. Там було темно.

І страшно.

Не глибини, звісно... Кореспондент не збрехав. На самому початку кар’єри — не журналістської, звісна річ, — їх тренували плавати з різноманітною апаратурою — від ІП-52 аж до «Дрегера». «Дрегер», щоправда, був один, і на нього стояла черга.

На шістдесят метрів йому довелося йти, коли там послідовно зник новачок (якраз з «Дрегером»), а за ним — ще й інструктор. Олександр був з напарником — але на сорок восьмому метрі у напарника чи то відваги забракло, чи то справді щось сталося із редуктором — але так чи сяк, а далі йти довелось самотужки.

Новачок потрапив у сітку.

На момент, коли до нього спустився інструктор, він, мабуть, був ще живий — бо сітка була заплутана й навіть надрізана. А от чому у ту ж саму пастку вліз і інструктор — так назавжди й залишилось загадкою.

Можливо, хотів нашвидку виплутати курсанта й обійтись без скандалу?