Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Тююююю... — насмішкувато протягнув Володимир. — А я гадав, ти вже навчився сприймати новини. До речі...

Він теж подививсь на годинник.

— До речі, ану давай сходимо в рубку. Щось капітана довго нема...

Плямка, що, мабуть, позначала Юрія, не ворушилась. Не рухалась. Наче він завис непорушно.

— Гм... — сказав Володимир. — Що ж то він робить?

Поглянув на годинник іще раз.

— Двадцять хвилин. Пора б уже й... Ану, може, він десь посередині завис, не на дні?

Він почав клацати по клавіатурі, ворушити мишею та переключати щось на панелях.

— Спробую взнати, на якій він глибині, — пояснив він кореспондентові, хоча той нічого ще не питав. — Наш ГАС дивиться вбік, але, але, але...

Картина на одному з моніторів мінялася.

Побігли цифри.

— Сашко, ану збігай на корму... — неуважно загадав Володимир. — Й підтягни ГАС... ну, тобто, середній трос... метрів на десять... Тільки дуже не смикай.

Журналіст побіг — й підтягнув. ГАС ішла легко, не опинаючись.

Повернувся до рубки.

Володимир замислено чухав то потилицю, то підборіддя, й мовчав. Поруч з плямкою виднілося число.

«36».

Цебто, капітан був на дні.

Уже... Олександр і собі глянув на годинник. Уже двадцять п’ять хвилин. На тридцяти шести метрах.

— Що ж він там робить, — пробурмотів Володимир. — Якого біса...

Він раптово, мало не збивши з ніг журналіста, кинувся з рубки, схопив дорогою відро, побіг на корму. Звісився мало не по пояс. Занурив голову у воду. Поруч притопив відро.

«Бам... — неголосно долинуло з-попід днища. — Бам... Бам...»

Світлова плямка не ворушилась. І не стукала в відповідь.

— Там щось не так!

Володимир, навіть не обтрусивши голову, кинувся назад.

— Щось не так!

Вода ручаями стікала волоссям, лилася за комір, на груди — але він не звертав уваги. Анінайменшої.

Зустрівся поглядом з Олександром. Й почав зривати з себе одяг.

— Сашко! Тягни гідрокостюм! І ласти! І маску! І, тьху, чорт, акваланг, акваланг тягни!

Олександр прожогом кинувся у салон.

Першим трапився під руки гідрокостюм, й він одразу ж полетів на палубу. Слідом викинув усе інше.

— А де вантажі? — долинуло зверху. — Пояс тягни! З вантажами!

— А де він? — висунув голову журналіст.

— Та звідки ж я знаю!

— Тут нема...

— Ну, отже, в каюті!..

Кореспондент кинувся у каюту, нашвидку перерив одяг на полицях. Нарвався на Оленині шорти. Від несподіванки аж випустив їх із рук. Спогад вдарив у серце, наче його шилом вкололи.

— Нема... Хоча десь тут я їх справді бачив...

— Роззява! — Володимир, уже в костюмі, кинувся до каюти. Нижній клапан куртки теліпався за ним, наче хвіст. — Вилазь геть, не заважай!

Олександр виліз. Ляда за ним брязнула, мало не зачепивши по копчику. Петлі під навісний замок лягли якраз одна навпроти одної.

— Та ось же він! — продудніло з-попід неї. — Ну що ти, Сашко... сьогодні ще роззявкуватіший, аніж завжди!

Журналіст зітхнув й вставив у петлі заздалегідь наготований шкворінь.

— Гей!

Щось вдарило знизу у люк.

— Давай, піднімай швидше!

— Ні, — спроквола сказав журналіст.

На мить стало тихо. Лише пронизливо свистів вітер. Й десь поблизу заскиглила чайка.

Ще можливо було обернути усе на жарт. Хай дурний, недолугий, невчасний та геть невдалий — але жарт.

— Відчиняй, чого ти вовтузишся. Там же Юркові, мабуть, погано!

— Ні, — рішуче повторив Олександр. — Юркові зараз добре. Але, мабуть, занадто.

От і все. Шляху назад не залишилось. Залишалося пройти його, рухаючись вперед. До кінця.

— Ти що? — тепер змінився й Володимирів голос. — Чи ти, хлопче, бува, не здурів? Чи, може, напився?

— Ні, — ще раз повторив журналіст. — Напився не я. Напився Юрій.

— Цебто як? — Володимир був спантеличений.

— Дуже просто. Хто проектував повітропровід до компресора?

— Ну, він же й проектував...

— Ну значить сам і винен.

Володимир мовчав, вже починаючи щось розуміти, але ще не уточнював. Мабуть, журналістові таки вдалося піднести йому сюрприз. Навіть не йому, а їм. Обом. Колишнім товаришам по екіпажу.

Мовчанка ставала нестерпною.

— Я надрізав шланг, — з власної ініціативи почав Олександр. — Й хлюпнув туди трохи спирту. Власне, не трохи. А майже весь. І його весь усмоктало. В компресор, а тоді — у балони. Так що той, хто скористався б свіжозаправленим аквалангом, негайно почав би п’яніти. Від спирту. Від його випарів...

Не припиняючи говорити, кореспондент підтяг важкий рятувальний плотик і навалив його зверху на люк.