Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Лише десь глибоко-глибоко лишалося усвідомлення того, що насправді цього нема.

«Хочете розуму? Ловіть!»

Найважчі задачі раптом видались іграшковими. Він знав, як їх вирішити, знав, як підняти Олену, знав, що задумав зробити зі скарбом Юрій і чим саме може стати небезпечним Володимир.

Лише промайнула думка, що його думки тепер теж стали відомими. І все зникло. Залишився лише жаль.

«Хочете золота? Ось...»

Примарна мапа повисла перед очима, й було на ній позначено багато потоплених кораблів, й кожен корабель можна було проглянути, наче борти його складалися зі скла. Один з них був старим, ще вітрильним, і там, всередині...

Лишалося лише дістати.

«Зброї старої?» — і один з кораблів наблизився, розвернувся кормою (промайнув напис латиною «Santa Fe»). На палубі корабля скупчилися самохідні артустановки, й ціла купа військового мотлоху просилася з трюму.

Але як його вивезти? Й продати?

«Зброї нової?» — й уламки ще однієї катастрофи кидались в очі, й були серед них зенітні ракети, гармати, а нижче стояли, замуровані в металевій шафі, кілька автоматів, пістолетів, ящик гранат.

На залишках корабля виднівся напис «...важн».

Але... й тут було щось не так.

«Що ще? — волало із глибини. — Чого вам ще треба?»

І враз усе зникло.

Поруч стояв Володимир й намірявся хлюпнути водою ще раз.

— Живий? — посміхнувся він.

Журналіст приходив до тями повільно та якось — уривками. Але мапи все-таки було шкода.

— Слухай, — сказав він Володимирові. — Я таке бачив! Тут, неподалік, лежать щонайменше три кораблі! Один з золотом, другий — з технікою часів Другої світової... там якісь самохідки просто на палубі стоять! І третій...

— А третій — то «Відважний». Радянський, — кивнув Володимир.

— Га?

— Ага. Про них усі знають.

— І...

— На «Санта-Фе» возять екскурсії.

— А...

— А на «Чорному принці» золота нема. То брехня.

— Так що це виходить? — останнє чомусь вразило журналіста найбільше. — Той захист... Та галушка... Вона нам збрехала?

— У тім-то й вся річ, — знову посміхнувся Володимир, але цього разу — зловісно. — У тім-то й вся справа. Здохла галушка. Втомилась.

Він перестав усміхатися й додав:

— Чого ж, ти думаєш, всі одразу сюди поперли? Майже відкрито?

— А! — нарешті здогадався Олександр. — Просто раніше не можна було?

— Ага! — передражнив його наостанок Володимир, потім подивився на нього насмішкувато й добив: — Але ти надто не переймайся. На капітана її сили вже, звісно, не вистачить... а от на нас з тобою — цілком.

— Так, хлопці, — виявляється, капітан вже встиг натягнути гідрокостюм. — Я зараз пірну. Попередньо. На розвідку. З буйком — Володю, послідкуй. Наче більше галушок нема — але біс його знає.

Журналіст все ще стояв із розкритим ротом.

— Сашко, — повернувся Юрій до нього. — Поглядай на Володю. Будь готовий до всього. Не покладайся лише на воду.

Кореспондент не зрозумів до кінця, але кивнув.

— Володю. Ти мене знаєш.

Володимир рипнув зубам, але теж кивнув.

— І поглядай на Сашка.

Володимир кивнув ще раз — трохи охочіше.

— Ну, я пішов.

Журналіст спостеріг, що цього разу капітан збирався ретельніше. А ще взяв із собою ніж та довгий незграбний предмет, підозріло схожий на...

— Ага, — кивнув Володимир. — Підводний пістолет. Чотири заряди. Дальність стрільби під водою — метрів до п’ятнадцяти.

Подумав і додав:

— Хоча такому дядьку, як Юрій, то... Він і сам по собі страшна зброя. Потопить — і матюкнутись не встигнеш.

Ще подумав, і ще додав:

— Так що навіть не думай!

Але про що — «не думати» — не сказав.

На моніторі в рубці видно було, як повільно до мети наближається невиразна світлова пляма. Час від часу махає якимись виростами. Розвертається. Ще щось робить.

Поплавець теліпався біля самого борту, наче боявся далеко відплисти від корабля.

Було нудно.

— Володю? — несподівано запитав журналіст. — Послухай... А зараз уже ж можна мені сказати, що там...

Він тицьнув пальцем донизу.

— Ну, там, унизу.

— Там? — Володимир теж глянув собі під ноги, наче не зрозумів, про що мова.

— А, там.

Помовчав. Потім усе-таки відповів:

— Там — «Юнкерс».

— Бомбардувальник?

— Транспорт.

— Ага.

Дещо стало на свої місця.

— А на ньому?

— А в ньому — ящик.

— А в ящику?

— В ящику — скринька. Зачинена.

— А...

— А в скриньці — кругла така й глибока тарілка... схожа навіть більше на чашку, тільки велику.

— А...

— А от і ні. В тарілці вже давно нічого матеріального нема.