Радий Радутный - Важка чоловіча робота

— Ну що? Цікаво? Ну тоді слухай далі. Хочеш взнати, як я померла?

Кореспондент водночас хотів й не хотів, насамперед здогадуючись, що нічого приємного в тім повідомленні точно не буде.

— Нас розгромили. Нечесно. Підло. З використанням... таких самих методів, як он зараз Юрій використовує.

— Аякже, — здвигнув плечима той. — Лише незрозуміло, чому ти вважаєш лицарський панцир чесним, а трохи чаклунства — нечесним.

— Тому що!

— А. Ну це, звісна річ, аргумент.

Олена зціпила кулаки.

— Чоловіків повбивали. Кого одразу. Кого замучили. Садили на палю. Пам’ятаю, чотири десятки паль. В два ряди. Рядком. І всі зайняті.

Вона здригнулася. Уявивши видовище — журналіст теж.

— А мене... мене.

Чогось схожого кореспондент і чекав. Але все одно слухати це було мукою. Не згірше за палю.

— А потім... потім зв’язали, закинули на коня...

процитував Володимир. — А що Юрчику, робив ти таке?

Цитата була знайома, мабуть, з якогось підручника.

— Я ще й не таке робив, — кивнув капітан. — Колись розповім.

Кореспондент мовчав. Навантаження на психіку було трохи завеликим... як для одного разу.

Але все це видавалось дрібницею, у порівнянні з...

— Хлопці! — він ніколи не думав, що зможе отак-от принижено й благально просити. — Невже все-таки ніякого способу нема? Хай поганого. Хай болючого. Хай хоч якогось!..

Олена підвела очі. Погляд її світився водночас подивом та надією. «Невже й після цього? — світилося в неї в очах. — Невже й після цього ти казатимеш, що кохаєш мене?»

Але відповісти на той погляд кореспондент не встиг. Тому що відповів капітан.

— Спосіб, — сказав він після довгої паузи. — Спосіб, звичайно, є... Навіть два. Але чесно скажу — жоден з них тобі не підійде.

Знову запала тиша.

— Вам не набридло? — раптом посміхнулась Олена. — Все про справи та про справи. Й зовсім забули, що поруч сидить приваблива жінка. Ех, погані з вас кавалери.

— А й справді, — Володимир теж посміхнувся, але, на відміну від дівчини, приховати штучність цієї посмішки йому не вдалося. — То що ти там казала про мучити й мучитися? А ля мур де труа у ваші пуританські часи вже практикувати?

Олену ховали поночі.

Тіло її було замотане в простирадло, й відкривати його Юрій категорично не рекомендував.

— Їй-богу, не варто, — сказав він, поклавши руку на плече журналіста. — І з незвички. І тому що для тебе вона не просто перелюбниця. І взагалі.

Він не договорив, але кореспондент непорушно дивився на сповите в тканину тіло й нічого не чув.

Яму викопав Володимир. На глибині півтора метри з піску почала виступати вода, й могилу довелося залишити непристойно мілкою.

Збоку на простирадлі виступила велика пляма невизначеного кольору.

Тіло спускали вдвох, й Олександр, взявши кохану за плечі, відчув, як пальці його вгрузли у щось м’яке та огидне. Як холодець.

Коли Володимир знову взявся за лопату, журналістові схотілося вдарити його по голові.

— Щось поставимо зверху? — діловито запитав копач.

— Що ти тут поставиш, — махнув рукою Юрій. — Ні каменюки, ні дерева. Хіба що футшток. І його знесе першим же штормом. Та й взагалі — привертати увагу нам зараз не варто.

За ці слова журналістові схотілося вбити ще й капітана.

Вони вирушили, як тільки порожевів обрій.

Виявилось, що бортова хитавиця — найпаскудніша.

Корабель йшов уздовж Тендри. Вздовж довгої, вузенької та ледь піднятої над водою смужки піску. Хвилі котилися з моря, гупаючи судно у правий борт й підганяючи його ближче до берега.

Гупало добряче. Хитало теж.

За дві години такої подорожі Олександр витравив за борт увесь сніданок й спробував витрусити ще й вечерю — але це не вдалося. Колір його обличчя став приблизно таким самим, як плями на простирадлі.

Корабель йшов кілька годин, але пейзаж не мінявся. Лише трохи вщух вітер, замість ревіти, він тепер просто свистів, й хвилі гупали вже не так сильно.

— ...ко! Сашко!

Олександр аж здригнувся. Оглянувся.

— Сашко!

Виявляється, то гукав з рубки капітан.

— Га?

— Йди сюди!

Довелось підійти.

— Візьми Вовку...

Навіть тут вітер доводилось перекрикувати.

— Й перевірте всі акваланги. Забийте балони. До кінця. Старе повітря — стравіть.

— Добре.

Виявилось, що Володимир після вчорашнього вже оклигав, почуває себе цілком добре й навіть перебуває у непоганому гуморі та знову схильний до читання лекцій.