Радий Радутный - Важка чоловіча робота

Дядько біля румпеля все ще посміхався, але почав вже й позирати на несподіваних попутників.

— Вовко! — раптом гукнув капітан. — Чого стовбичиш? Чого кулемет досі на шкворені не стирчить?

Володимир зник, наче випарувався.

— А... — журналіст хотів був запитати, кому й на біса знадобився раптом кулемет, але Володимир вже повернувся й довелося йому допомагати.

Підійшов Юрій. Кореспондент кинув побіжний погляд на рубку — штурвал був закріплений, й корабель більш-менш впевнено рухався по прямій. Курс його перетинав курс «людини та пароплава».

— Стрічку не заправляй, — попередив капітан, стаючи до зброї. Він крутнув залізяку туди-сюди. — І не забудь потім шкворні змазати!

Володимир кивнув.

— Вовцю, що робиться? — чомусь пошепки запитав журналіст. — Що, знову війна буде?

— Та ні, — крутнув головою той. — Це ж Семецький! Невже не чув?

— Ні, — цього разу крутнув головою кореспондент. — А хто він такий?

— Хороша людина! — з цілком щирою інтонацією відповів Володимир.

— А Юрій його наче топити зібрався...

— Аякже!

Володимир зробив паузу, потім підніс пальця вгору й глибокодумно додав:

— Традиція! Його всі топлять!

Семецький тим часом теж помітив маневри на палубі й занепокоївся. Кинувся вниз, зробив щось невидиме — й мотор заторохкав частіше. Ворухнув румпель — й корабель теж змінив курс.

Але дистанція зменшувалась.

Юрій витяг зі стрічки патрон розміром приблизно з товстого олівця чи фломастера й демонстративно помахав ним над головою.

Семецький підскочив, почав вимахувати руками та щось кричати.

— ...вашу мать! — долинуло за секунду. — ...повиздихали!.. ки кляті!.. Щоб вас...

— О, — задоволено посміхнувся Володимир. — От нам і casus belli!

— Ага, — капітан теж мав задоволений вигляд.

Він відкрив затвор, вклав набій у патронник, закрив кришку. Семецький кинувся вниз, ще щось покрутив. Його двигунець ревнув, але швидкість майже не збільшилась.

— Ану, ану!.. — Володимир став у Юрія за спиною, наче й собі хотів прицілюватись. — Куди ти його...

— Куди-куди, — пробурмотів капітан. — В ніс, звичайно. Не в двигуні ж йому дірку робити. А так — до берега доповзе.

Дистанція зменшилася метрів до двохсот, й лайка долинала виразніше. Кораблик потроху розвертався, й тепер був скерований до судна копачів, так би мовити, на «три чверті» — цебто градусів під сорок п’ять. Звісно, кормою до них.

Але ніс ще був цілком у досяжності.

Юрій вистрелив несподівано навіть для журналіста. Чомусь самотній постріл бабахнув так, що у всіх аж вуха позакладало, значно гучніше за чергу. Семецький — як стояв, так і гепнув на спину. Лише ноги над бортом здіймалися.

— Гей, ти що? — Володимир стривожено озирнувся на капітана. — Ти куди цілився?

— Та, не турбуйся, — відірвався від кулемета той. — Все гаразд. То, мабуть, його поштовхом збило.

Корабель Семецького рискнув, розвернувся носом за течією, й дистанція почала зменшуватись на очах.

Ноги смикнулись, зникли, потім над бортом з’явилася голова (вже без люльки та посмішки) й роззявила рот.

— Ховайсь! — жартівливо вигукнув Володимир. — Зараз буде залп у відповідь!

— Навіщо ж ховатись, — розсудливо вимовив капітан. — Краще тягни, Сашко, свій диктофон. Семецький — майстер свої справи.

Протягом наступних хвилин журналіст переконався, що це справді так. Якщо сказане (точніше — вигукнуте) Семецьким на адресу всієї команди стосувалося і його, то згадано було всіх предків до четвертого коліна включно, й дісталося кожному. Основний наголос йшов на сексуальні збочення, але діставалося й органам кишкового тракту. Особливо останнім його десяти сантиметрам.

Тим часом підстрелений кораблик відчутно похнюпив носа й стало зрозуміло, що до берега він не дотягне, навіть якщо повернути до нього просто зараз.

— Порядок! — Юрій поплескав себе по руках. — День прожитий недаремно.

Володимир посміхнувся, зняв кулемет й потяг його до криївки.

А журналіст застиг на кормі й ще довго роздивлявся, як Семецький пробує то вихлюпувати з корабля воду... то викидати за борт щось важке... то, мабуть, чимось затикати пробоїну... Через деякий час його мотор захлинувся, корабель ще трохи посунув вперед за інерцією, потім завмер, нахилився на лівий борт — й якось раптово, несподівано, швидко та впевнено зник під водою.

Його капітан та пасажир в одній особі залишився плавати на рятівному колі. Помахав кулаком наостанок й погріб до берега. Рухи його також були впевнені й видавали немалий досвід.