Радий Радутный - Важка чоловіча робота

І якщо з «кимось» поки що зберігалася цілковита неясність, з «чимось» все було зрозуміло, аж навіть занадто.

Кров утворила невеличку калюжку попід сходами, підсохла — й тепер мала вигляд чогось не розлитого, а навмисне наляпаного.

— Стій! — почулося ззаду. Кореспондент озирнувся — позаду, кульгаючи, поспішали Володимир та капітан. В обох у руках все ще було затиснуто пістолети.

— Не лазь!

Журналіст знизав плечима й ступив назад.

Копачі розділилися. Володимир побіг на ніс й став біля другого виходу із салону. Юрій, притримуючись за стіну — біля першого.

— І. — раз! — гукнув капітан.

Вони рушили одночасно, але Володимир збіг трапом більш-менш нормально, а капітан послизнувся, гепнув на сідниці й з’їхав сходами, як школяр на портфелі. Лаявся він при тому, як школяр-восьмикласник.

Слідом за капітаном зайшов у салон й журналіст.

Кров була скрізь — навіть на стелі.

На вікні, якраз навпроти кореспондента, відбилася чиясь скривавлена п’ятірня — наче когось тягли у салон, а він гарячково хапався за все, що можна вхопити.

Не допомогло.

П’ятірня, разом з добрячим шматом руки — аж до ліктя — валялася в центрі вільного від речей майданчика. Кривавий слід тягся далі.

Поволі-поволі Олександр підвів очі. Пошматований труп виднівся з-за багатостраждального, а тепер ще й залитого кров’ю мотоцикла. Тіло мало такий вигляд, наче його півдня зграя вовків розривала.

Труп ворухнувся, сіпнувся, наче хотів підвестись... і посунувся на кілька сантиметрів далі. З-за мотоцикла почулося низьке гарчання.

Володимир та капітан одночасно підняли пістолети.

— Вилазь! — неголосно сказав Юрій. — Стрілятиму!

Над сідлом повільно-повільно піднялась чорнява голівка Олени. Обличчя її теж було геть скривавлене.

— Доброго ранку, хлопці! — сказала вона радісним голосом. — А у нас вночі гості трапилися. То я їх зустріла.

Позаду почулося гучне «геп!». То журналіст, не витримавши, втратив свідомість.

Опритомнів він від традиційного у таких випадках ляпання по щоках.

— Ну що ти, що ти, — заспокійливо бурмотів Володимир, схилившись над ним. — Усе ж нормально. Подумаєш, залізли якісь пройдисвіти... Ламери, новачки, шмаркачі... навіть Олена з ними впоралась!

У журналіста голова кругом йшла.

Володимир побачив, що зусилля його не минули марно, ляпання припинив й розвернувся до капітана.

— Допитувати будеш?

Юрій махнув рукою.

— Допитаєш тут. Бачиш — усі горлянки геть пошматовані. Буде тут булькати, белькотіти, а толком нічого не скаже. За борт.

Володимир кивнув, а Олена трохи знітилась.

Капітан потер долонею лоба, пробурмотів ще щось нерозбірливе й подався геть.

— Гляну, що на радарі, — гукнув він ще з палуби. — Може, десь щось заховане. А ви розберіться поки що...

Журналіст стрепенувся й собі кинувся трапом. «Щось заховане» — це вже було цікаво.

«Щось» на радарі виявилося чималою світлою плямкою.

— О, — сказав капітан. — Машина.

Мабуть, голова в Юрія все ще боліла, бо він раз по раз морщився й кривив пику.

Він засік напрям, приблизно визначив відстань — виходило, що зловмисники нахабно під’їхали майже впритул, й радар вимкнув.

— Подивимось? — запитав він, витягаючи пістолет.

Журналіст кивнув, потім подумав й додав, поглядаючи на зброю:

— А мені?

— Ну на...

Пістолет важко тягнув руку донизу. Рука тремтіла.

Від самої думки, що доведеться стрибати через борт й летіти півтори метри, гепатись черевиками об пісок — ставало погано.

Олександр гепнувся так, наче його зв’язаним з дев’ятого поверху кинули.

— Юрчику! — дзвінко пролунало зверху.

Кореспондент оглянувся. Олена вже вмилася, й обличчя її було чисте. Натомість руки — червоні майже по лікті.

— А сечовий міхур протикати? — буденно запитала вона.

— Аякже, — кивнув капітан. — Бо спливе.

Журналіста занудило, він бекнув, мекнув, кинувся у кущі... на жаль, в шлунку майже нічого не було, й легше не стало.

Машина виявилась старенькою «Нивою». Не накрученою — не було ані додаткових фар, ані навіть «кенгурятника» спереду. Побачив би таку Олександр в місті — і не оглянувся б.

А от всередині...

Під кришкою «бардачка» сховався екран. Він все ще світився — мабуть, акумулятори теж були не прості, й показував всю місцину, якісь координати й позначку катера. З-під панелі стирчала клавіатура, але зачіпати її Юрій не став.

Багажник теж був відкритий. Більш того — дно його було підняте, й відкривало чималий тайник. Звісно, що більшість залізяччя у ньому могла стріляти.