Брюс Кемерон - Подорож собаки

Ми знову вирушили в дорогу. Зітхнувши, я вмостився.

– Хочеш проїхати повз твій старий будинок? – спитала Сі Джей.

– Ні, усе гаразд. Ця подорож була для тебе. Я маю безліч добрих спогадів про той дім, але після того, як померла мама й ми його продали, краще я збережу його в пам’яті таким, яким він був, ніж бачити зміни, розумієш?

Ми довго їхали в цілковитій тиші. Я дрімав, але прокинувся, почувши голос Сі Джей, адже в ньому була дещиця страху.

– Тренте?

– Так?

– Це ж правда, так? Ця подорож була для мене. Усе, що ти робив, відколи я потрапила до лікарні, було для мене.

– Ні, я теж розважився.

– Усе це. Розшукування моїх родичів. Зміна маршруту, щоб я могла побачити Ґлорію, хоча ми обоє знали, що останньої хвилини я, імовірно, втечу, як мокра курка.

Я підняв голову. Курка?

– Відколи ми разом зростали, з дитинства ти був поряд. Знаєш що? Ти моя опора.

Я розвернувся у своїй коробці й ліг.

– Але не за це я люблю тебе, Тренте. Я кохаю тебе, бо ти найкращий чоловік у світі.

Якусь мить Трент мовчав.

– Я теж тебе кохаю, Сі Джей, – сказав він.

Потім я відчув, як машина повертає, гальмує й зупиняється. Я підвівся в ящику й струснувся.

– Гадаю, може, нам зупинитися на хвилину, – мовив Трент.

Я нетерпляче чекав, щоб мене випустили, але чув тільки шерех на передньому сидінні та якісь звуки, схожі на ті, що бувають під час їжі. Може, вони їли курку? Нею начебто не пахло, але сама думка все одно схвилювала мене. Нарешті я гавкнув.

Сі Джей розсміялася.

– Максе! Ми зовсім про тебе забули.

Я помахав хвостом.

Як виявилося згодом, це було не востаннє, коли ми бачили Ганну й усю її родину. Незабаром після повернення додому мене привели до великої кімнати, повної людей, що сиділи на стільцях – наче збиралися грати в гру, якої навчила мене Енді, коли я був Моллі. Трент міцно тримав мене, але я виборсався з його рук, почувши запах Сінді, Речел і Ганни. Речел розсміялася, підхопила мене на руки й передала Ганні, а я лизнув її в обличчя. Утім я поводився обережно й чемно, а не як Дюк, якби він був тут, адже Ганна здавалася кволою, і її завжди хтось тримав під руку.

Я був такий щасливий бачити їх! Сі Джей теж була щаслива, настільки щаслива, як ніколи на моїй пам’яті. Стільки радості й любові витало в повітрі, вируючи між людьми на стільцях і між Сі Джей і Трентом, що я не міг втриматися, щоб не гавкати. Моя дівчинка підняла й пригорнула мене.

– Тш-ш-ш, Максе, – прошепотіла вона, цілуючи мене в ніс.

У мене на спині було вдягнуте щось м’яке, і я йшов поряд із Сі Джей між людьми туди, де стояв Трент, і сидів із ними, доки вони розмовляли. А потім вони поцілувались, і всі в кімнаті закричали, а я загавкав знову.

Це був такий прекрасний день. Усі столи застелили тканиною, так що під кожним був маленький сховок із людськими ногами й шматочками м’яса та риби. Квіти й рослини скрізь сповнювали дім пахощами, чарівними, як у собачому парку. Я грався з дітьми, які зі сміхом ганялися за мною, і коли Трент узяв мене й виніс на вулицю, щоб я зробив свої справи, не міг дочекатися повернення назад.

Сі Джей була вбрана в тканину з широкими складками, так, що під ними теж був маленький сховок, однак жодної їжі – лише її ноги. Коли я заповзав під ті складки, моя дівчинка завжди хихотіла й тяглася діставати мене з-під них.

– Бавишся, Максе? – спитала вона мене після одного такого випадку, підняла й поцілувала в маківку.

– Він увесь час гасав, як навіжений, – сказав Трент. – Спатиме сьогодні без задніх ніг.

– Ну… це ж добре, – мовила Сі Джей, і обоє розсміялися.

– Сьогодні прекрасний день. Я кохаю тебе, Сі Джей.

– Я теж тебе кохаю, Тренте.

– Ти найчарівніша наречена в історії весіль.

– Ти теж нівроку. Не можу повірити, що виходжу за тебе заміж.

– Навіки. Ти моя дружина навіки.

Вони поцілувалися, що останнім часом робили частенько. Я помахав хвостом.

– Я отримала вісточку від Ґлорії, – нарешті сказала Сі Джей, опускаючи мене на підлогу.

– Так? І що, вона вивергла прокльон семи демонів на нас і наші землі?

Сі Джей розсміялася.

– Ні, власне, це було дуже мило з її боку. Вона сказала: їй шкода, що вона мусить бойкотувати весілля, але переконана, що я розумію чому.

– Я от не розумію, – відповів Трент.

– Усе гаразд. Вона сказала, що пишається мною і що ти чудовий вилов, побажала чудового весілля, хоч її з нами не буде. Також висловила свій найглибший жаль, адже завжди гадала, що співатиме на моєму весіллі.