Брюс Кемерон - Подорож собаки

Вона понесла мене до ванної, і Кросівка пішла з нами, плутаючись у ногах дівчини.

– Сидіть тут, – сказала Сі Джей.

Двері зачинилися, і ми з Кросівкою обмінялися нещасливими поглядами.

Сидіти тут?

Кросівка наблизилася й обнюхала мене, шукаючи втіхи, а потім підійшла до дверей і сіла в очікуванні – так, ніби я міг відчинити їх для неї. Кілька разів я дряпав двері й скавчав, а тоді відступив, згорнувся калачиком на підлозі й став чекати.

Трохи згодом Сі Джей відчинила двері. Я став гасати кухнею, нестямно радіючи, що мене випустили. Це було так весело! Сі Джей стояла боса, але знову взувала черевики з приємним запахом, стрибаючи на одній ніжці. Я поклав лапи їй на ноги, і вона всміхнулася мені.

– Привіт, Максе. Хороший собака.

Я замахав хвостом, радіючи, що я хороший собака.

– Ну, гаразд, – сказав Ґреґ. – Як не можеш, то не можеш. Я розумію.

– Пробач, треба просто попереджати раніше. Хоча б за день чи два. У парку я зустріла хлопця, який вигулює собак, – упевнена, він міг би мене підмінити, але я не знаю, як із ним зв’язатися.

– У таких справах попереджень не буває.

– Що ж… але ж уже скоро це не матиме значення, так? Тобто ти казав «лише кілька місяців».

Ґреґ озирнувся.

– Боже мій, ця халупа затісна навіть для Нью-Йорка, ти це знаєш?

– Ґреґу? Ти казав «лише кілька місяців». Так? Так ?

Ґреґ запустив руку у волосся.

– Мушу бути чесним, Сі Джей. Справи не на мою користь.

– Що?

– Тобто… – Ґреґ оглянув кухню. – Це не дуже зручно.

– О. Так. Бо здебільшого я тобі для зручності. – Голос Сі Джей лунав сердито.

– Знаєш що? Ти завжди говориш зі мною цим знущальним тоном, – сказав Ґреґ.

– Знущальним? Ти серйозно?

– Ти знаєш, про що я.

– Ні, насправді не знаю. Що ти намагаєшся сказати?

– Нічого, лише те, що ти втратила колишнє розуміння й тепер висуваєш мені всі ці вимоги. Я спланував для нас цю дивовижну подорож, аж раптом ти не можеш поїхати. А ти ж знала весь цей час, із чим мені доводиться мати справу вдома. Я просто… я думав про це і…

– О Господи, Ґреґу, і ти кажеш це зараз ? Наче не міг сказати щось раніше ? Чи це тобі було «незручно».

– Це ти все почала. Я щасливий був поїхати в подорож і все таке, але тобі закортіло побрикатися.

– Побрикатися. Ого.

– Гадаю, може, нам на деякий час розійтися, перевірити почуття.

– Моє почуття до тебе – як до найгіршої помилки, що я скоїла у своєму житті.

– Гаразд. Усе. Більше образ від тебе я не терпітиму.

– Забирайся геть, Ґреґу!

– Знаєш що? Не я в усьому цьому винен! – крикнув Ґреґ.

Тепер я розумів, що Ґреґ завдає Сі Джей болю та сердить її, тож кинувся на нього з гарчанням, приміряючись до щиколоток. Він відскочив із дороги, а Сі Джей підхопила мене на руки.

– Спробує так іще раз – і полетить у мене під три чорти, – сказав Ґреґ.

Він теж був сердитий. Я намагався вирватися на землю, щоб укусити його, але Сі Джей міцно тримала мене.

– Геть. Негайно. І не повертайся! – крикнула Сі Джей.

– Шанси мізерні, – кинув Ґреґ.

Щойно Ґреґ пішов, Сі Джей сіла за стіл і розридалася. Я заскавчав і, коли вона взяла мене на руки, спробував лизнути її в обличчя, та вона змусила мене лежати на колінах.

– Я така дурна, така дурна, – повторювала знов і знов моя дівчинка.

Я анітрохи не розумів, що вона каже, але її переживання нагадувало відчуття, коли я був поганим собакою. Вона скинула черевики й незабаром узяла собі з холодильника трохи морозива.

Після того я довгий час не бачив тих черевиків. Майже щодня ми гуляли із собаками й часто йшли до парку, де я скрізь шукав запах Дюка. Жодного разу я його не відчув, хоч тут були сліди перебування безлічі собак. Кросівка ділила свій час між нашим домом і квартирою місіс Міннік, і це було чудово, адже я більше часу міг провести наодинці із Сі Джей. Дні ставали прохолоднішими, і я носив щільний светр майже щоразу, як ми виходили надвір.

Коли черевики нарешті з’явилися, я приготувався до нової сутички з Ґреґом, але був приємно здивований, коли, підбігши на стукіт, відчув, хто за дверима. Трент!

– Вітаю, незнайомцю! – гукнула Сі Джей, відчиняючи двері.

Вибух квіткових пахощів приголомшив мене: Трент тримав у руках букет. Вони обійнялися. Крізь квітковий аромат руки Трента злегка пахтіли милом і чимось олійним. Коли він нахилився глянути на мене, я помахав хвостом, звиваючись під його дружніми руками.

– Просто повірити не можу, як поводиться Макс у твоїй присутності, – сказала Сі Джей, проводячи його всередину й ставлячи квіти у вазу, від чого весь дім миттєво наповнився пахощами.