Брюс Кемерон - Подорож собаки

Одного дня дорогою до Кеті ми потрапили під дощ, і я настільки змерз, що тремтів.

– О Максе, пробач, – сказала мені Сі Джей.

Вона тримала мене в обіймах, доки я не зігрівся, а наступного разу, коли був холодний вітер, вона загорнула мене в ковдру, яку можна було носити на собі.

– Тобі подобається твій светр, Максе? Ти такий гарний у цьому одязі!

Мені подобався дотик щільного светра з усіх боків, і він мав додаткову перевагу – зігрівав мене. Я з гордістю носив його, бо сприймав це як знак, що Сі Джей любить мене більше за Кросівку, котра не заслужила навіть нашийника.

– Ти такий гарненький у светрі, Максе! Ти ж мій найкращий у светрі песик, – лебеділа наді мною Сі Джей. Я махав хвостом, обожнюючи бути в центрі її всесвіту.

Коли Сі Джей знімала светр, той щоразу видавав тріскучий звук. Зрештою я звик пов’язувати цей звук із закінченням прогулянки й відходом до сну.

Я не знав, чому ми ніколи не поверталися додому й чому Дюк із нами більше не гуляє. Знав, що Кросівка за Дюком не сумує, але впіймав себе на тому, що сумую за ним сам. Як не дратував цей пес іноді, та він був великий, кумедний, із ним весело було гратися. Він дозволяв мені бути головним і слухався мене, і я відчував перевагу, коли Сі Джей перебувала під захистом нас обох. Він був частиною нашої родини.

Ось так – міркував собі я – люди порядкують світом. Одного дня вирішують жити деінде й більше не гратися з певними собаками.

Іноді Сі Джей сиділа на єдиному предметі меблів – самотньому табуреті, – який стояв поряд із ліжком, і жбурляла через кухню маленький м’ячик, а той відстрибував, і я ганявся за ним, ковзаючи кігтями по слизькій підлозі.

– О Максе, мені дуже шкода, що ця квартира така крихітна, – казала вона мені.

Я обожнював цю гру, а тепер, коли звик до неї, полюбив новий дім більше, ніж старий, адже завдяки йому міг бути ближче до Сі Джей.

Ми гралися з м’ячиком, коли той залетів на ліжко, і я застрибнув одразу за ним! Це було трохи дивно, бо раніше мені ніколи не вдавалося дістатись туди, і я знав, що Кросівка приголомшена, адже миттю підстрибнула, розширивши очі й розпушивши хвоста.

– Максе! – гукнула Сі Джей, сміючись від захвату.

Коли дівчина взула черевики з приємним запахом і довгий час гралася зі своїм волоссям, я зрозумів, що прийде Ґреґ. І точно: невдовзі постукали у двері, і я з гавкотом підбіг до них, а Кросівка втекла. Я нюхом відчував за дверима Ґреґа, тож продовжував гавкати. Сі Джей узяла мене на руки.

– Поводься добре, Максе, – сказала вона, відчиняючи двері.

Увійшов Ґреґ і торкнувся обличчям лиця Сі Джей, доки та тримала мене подалі від нього. Я загарчав.

– Бачу, приязний, як завжди, – промовив він.

– Максе, будь чемним. Чемним, Максе.

Я вже зрозумів, що «будь чемним» означає «не кусайся», але й далі не зводив холодного погляду з Ґреґа, щоб той не здумав чогось утнути.

– Гарна квартирка, – сказав Ґреґ озираючись.

Сі Джей опустила мене, і я підійшов обнюхати його штанини, від яких пахло мокрим листям.

– Так, дозволь, улаштую тобі грандіозну екскурсію. Тримайся біля мене, щоб не загубитися, – зі сміхом сказала Сі Джей. – Тут у нас кухня-їдальня-вітальня.

– А в мене сюрприз.

– Справді? Який?

– Ми їдемо. На північ. На три дні.

– Жартуєш! – Сі Джей сплеснула в долоні, і я з цікавістю подивився на неї. – Коли?

– Зараз.

– Вибач?

– Зараз, їдемо негайно. Я зовсім не зайнятий наступні кілька днів.

– А як же…

Ґреґ махнув рукою.

– Якась угода з якимось майном – мусила поїхати з міста.

Сі Джей стояла зовсім нерухомо й дивилася на нього.

– Насправді я не це мала на увазі. Я мала на увазі, що не можу поїхати просто зараз , Ґреґу. Не цієї ж миті.

– Чому?

– У мене клієнти. Я маю знайти заміну. Я не можу просто зірватися з місця.

– Твої клієнти – собаки, – сказав Ґреґ.

Я чув гнів у його голосі й метнув на нього загрозливий погляд, який він проігнорував.

– Вони покладаються на мене. Якщо я поїду, то маю знайти когось, хто підмінить мене.

– Господи! – Ґреґ роззирнувся. – Тут навіть ніде сісти обговорити це.

– Це точно, тобто можемо сісти на ліжко, – запропонувала Сі Джей.

– Що ж, це хороша ідея, – погодився Ґреґ.

Вони із Сі Джей пішли на ліжко обійматися. Кросівка зіскочила на підлогу, а я застрибнув до них і лизнув Сі Джей в обличчя.

– Максе! – фиркнула вона сміючись.

Ґреґ не сміявся.

– У-у… – промовив він.

– Ну ж бо, Максе, – наказала Сі Джей, беручи мене на руки.