Брюс Кемерон - Подорож собаки

Вони обійнялися. Сі Джей теж було сумно. Смуток вирував навколо них обох. Я не розумів, чому їм обом так тяжко, але іноді між людьми відбувається те, що собаці збагнути не дано.

Трент пішов, і Кросівка вийшла з-під ліжка. Шкода, що вона заховалася – не варто ховатися від Трента: він був добрий.

Кілька днів по тому ми поверталися з прогулянки із собаками, і перед нашими дверима стояла жінка з якимось папірцем. Сі Джей трішки задихалася від підйому сходами. Я гавкнув на незнайомку.

– Лідіє! – промовила Сі Джей.

Вона зупинилась і взяла мене на руки. Я припинив гавкати.

– Я лише принесла сповіщення, – сказала жінка.

– Сповіщення, – повторила Сі Джей.

Жінка зітхнула.

– Ви просто так сильно протермінували, люба. Можете внести орендну плату сьогодні?

– Сьогодні? Ні, я… отримую зарплатню по п’ятницях, може, я тоді могла б сплатити основну частину?

Моя дівчинка боялася. Я загарчав на жінку, бо розумів, що вона джерело хвилювання Сі Джей.

– Цить, Максе, – сказала Сі Джей, накриваючи рукою мій ніс. Я загарчав крізь долоню.

– У п’ятницю ви протермінуєте черговий платіж, тому я тут. Мені шкода, Сі Джей, але я змушена просити вас або розрахуватися, або виїхати. Мені й самій треба сплачувати оренду й рахунки.

– Ні, я розумію. Добре, я все розумію, – сказала Сі Джей, витерши очі.

– Ви маєте родичів? Людей, до кого можна звернутися?

Сі Джей пригорнула мене міцніше, і я припинив показувати жінці зуби. Відчував, що Сі Джей потребує від мене більше розради, ніж захисту.

– Ні. Мій батько загинув в авіакатастрофі, коли я була малою.

– Мені шкода.

– Я виїду. Дякую вам за все, за все ваше терпіння. Обіцяю, я виплачу гроші, які винна. Я шукаю кращу роботу.

– Просто бережіть себе, люба. Маєте вигляд, наче тиждень не їли.

Жінка пішла. Сі Джей відчинила квартиру, тримаючи папірець від тієї жінки. Сіла на ліжко і, коли я заскавчав, узяла мене на руки й поклала поряд із собою, а я заліз їй на коліна. Смуток і страх переповнювали її.

– Я перетворилася на власну матір, – прошепотіла вона.

Трохи згодом Сі Джей устала й почала збирати одяг і складати до валізи. Вона згодувала мені трохи сиру й віддала мені їжу Кросівки, коли та почала вернути від неї носа. Зазвичай я був би радий усім цим прекрасним наїдкам, але було щось дивне в тому, як Сі Джей давала їх мені – холодно, похмуро й відсторонено, і це частково вбивало радість.

Сі Джей дістала ящик Кросівки й поклала туди всі іграшки кішки, а також її постіль. Та стежила за цим без жодних емоцій, я ж тим часом ходив біля ніг Сі Джей, відчуваючи тривогу. Проте мені полегшало, коли Сі Джей пристебнула повідець до мого нашийника, узяла Кросівку і ящик і пішла до сусідніх дверей, де мешкала місіс Міннік.

– Вітаю, місіс Міннік, – сказала Сі Джей.

Жінка простягла руки й узяла Кросівку, яка замуркотіла.

– Вітаю, Сі Джей, – мовила вона.

– Я мушу просити вас про величезну ласку. Я… маю виїхати. І там, куди я їду, не приймають тварин. Тож я подумала: чи не погодитеся ви доглянути Кросівку деякий час? Чи, може, назавжди? Вона така щаслива тут.

Обличчя місіс Міннік розпливлося в широчезній усмішці.

– Ви впевнені? – Вона тримала кішку у витягнутих руках. – Кросівко?

Кросівка припинила муркотіти, бо їй не подобалось, як її тримають. Я поклав лапу на ногу Сі Джей – так уже хотів піти на нашу прогулянку. Місіс Міннік відступила, і Сі Джей занесла ящик у двері.

– Тут усі її речі. І кілька банок їжі, але останнім часом вона їсть небагато.

– Ну, я підгодовувала її тут.

– Я здогадалася. Гаразд. Ще раз дуже вам дякую.

Сі Джей підступила ближче до місіс Міннік, яка тримала й гладила кішку.

– Кросівко. Ти хороша кицька, – сказала дівчина, зариваючись обличчям у котяче хутро. Кросівка з муркотінням потерлася головою об Сі Джей, а та прошепотіла:

– Гаразд.

Я стривожено завив, почувши горе, що так і лилося з моєї дівчинки.

Місіс Міннік спостерігала за Сі Джей.

– З вами точно все гаразд?

– О, так. Кросівко, ти моя улюблена кицюня, поводься добре.

– Ви приходитимете в гості? – непевно спитала місіс Міннік.

– Звісно. Тільки-но влаштуюся на новому місці – одразу зайду. Добре? А зараз маю бігти. Бувай, Кросівко. Я люблю тебе. Бувай.

Кішка зістрибнула з рук місіс Міннік і подріботіла у квартиру. Здебільшого Кросівка була хорошою кішкою, але зараз вона засмучувала Сі Джей, і мені це не подобалося.

Залишивши Кросівку у місіс Міннік, ми вирушили на дуже дивну прогулянку. Спочатку я зробив свої справи в снігу, потім Сі Джей узяла мене на руки й понесла, і ми все йшли і йшли. Мені подобалося почуватись у затишку і безпеці в теплі її рук. Сі Джей, однак, здавалася напрочуд утомленою й сумною, і я роздумував, куди це ми йдемо.