Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Дюку? – гукнула вона.

Потім почувся шум, схожий на кінський тупіт, і величезний собака підлетів до нас. Я показав йому зуби.

– Дюку, Макс тепер житиме з нами, – сказала Сі Джей.

Вона простягла мене до нього, і коли собака Дюк підняв ніс, я попередив його гарчанням. Його вуха трохи поникли, і він махнув своїм неповоротким хвостом. Сі Джей не спускала мене з рук.

– Кросівко? – гукнула господарка.

Віднесла мене до спальні, куди за нами послідував Дюк, і там на ліжку лежала молода кицька. Її очі розширилися, коли вона побачила мене.

– Кросівко, це Макс. Він чорик.

Сі Джей опустила мене на ліжко. Я гадав, що знаю, як поводитися з котами: просто дай їм знати, що не зашкодиш, доки вони шануватимуться. Я потюпав прямісінько до цієї Кросівки, але перш ніж устиг покласти на неї лапу, кішка плюнула на мене й дряпнула мою морду своїми крихітними гострими пазуриськами. Боляче! Я позадкував, настільки ошелешений, що зміг тільки дзявкнути, і впав із ліжка. Дюк опустив свою масивну голову й лизнув мене язиком завбільшки з мою морду.

Так відбулося моє офіційне знайомство з цими тваринами, жодна з яких явно не усвідомила значення моєї появи чи моєї важливості для Сі Джей.

Того вечора дівчина приготувала кілька дивовижних страв. Квартиру наповнив запах м’яса. Дюк ходив за нею слідом, кладучи голову на стіл, аби бачити, що вона робить.

– Ні, Дюку, – казала Сі Джей, відштовхуючи його.

Я обмежився тим, що ставав на задні лапи й дряпав литки Сі Джей, шукаючи уваги.

– Гаразд, Максе, ти хороший собака, – казала вона мені.

Я був хороший собака, а Дюк був «Ні, Дюку». Ось що я зрозумів із цього спілкування. На жаль, Кросівка була в спальні й не бачила цього визнання, що я улюбленець.

Готуючи, Сі Джей гралася зі своїм волоссям і одягом, хоч і не в ту гру, у якій міг би взяти участь собака. Вона взула черевички, які пахли так, наче добре смакували, і після того її кроки лунали гострим цокотом на кухні.

Незабаром почувся шум від дверей, і Сі Джей узяла мене на руки й відчинила.

– Привіт, любий, – сказала вона чоловікові, що стояв на порозі.

Він був огрядний, не мав волосся на голові й пахнув чимось паленим, а також арахісом і якимись гострими спеціями.

– Ого, а це що таке? – спитав він. І тицьнув пальцями просто мені в морду. Я загарчав на нього, показуючи зуби.

– Максе! – сказала Сі Джей. – Заходь. Це Макс, він, так би мовити, мій новий собака.

– Зачекай, так би мовити? – Він протиснувся у квартиру, і Сі Джей зачинила двері.

– Завтра на нього чекала смерть. Не могла дозволити, щоб вони приспали малого. Він такий милий.

Чоловік надто близько нахилявся до Сі Джей. Я знову показав йому зуби.

– Еге ж, милий. Що скаже Баррі, коли повернеться, а у квартирі новий собака?

– Він уже дозволяє мені тримати Кросівку. Макс анітрохи не більший за неї.

Дюк намагався просунути свою велику дурну голову під руку чоловікові, а той відштовхував його. Сі Джей опустила мене вниз, і я зиркнув на чоловіка, бо ще не знав, чи становить він якусь загрозу, і з моїм розміром не міг дозволити собі втратити пильність, доки не був упевнений.

– Я готую яловичину з броколі, – сказала Сі Джей. – Хочеш відкоркувати вино, Ґреґу?

– Гей, ходи сюди, – сказав чоловік.

Вони із Сі Джей дуже тісно обійнялися й пішли коридором. Я покрокував слідом, але був надто низенький, щоб залізти на ліжко разом із ними. Дюк із легкістю застрибнув би туди, але Кросівка чкурнула з дверей, щойно Сі Джей із чоловіком увійшли, а Дюку цікавіше було переслідувати кішку. Кросівка забилася під канапу. Я міг би з легкістю заповзти туди слідом за нею, але вирішив, що не дам цій кішці нагоди подряпати мене знову. Дюк, зі свого боку, вочевидь був настільки дурний, що гадав, ніби може залізти під канапу, якщо просто дуже постарається. Фиркаючи й завиваючи, він підсовував під неї голову доти, доки справді не зрушив цю річ на килимі. Я гадав, як довго Кросівка терпітиме це, перш ніж продемонструє Дюкові, навіщо їй кігті.

Невдовзі Сі Джей і чоловік вийшли.

– Добре! – зі сміхом сказала Сі Джей. – Добре, що я вимкнула конфорки. Привіт, Максе, побавився з Дюком?

Ми з Дюком обоє подивилися на неї, почувши власні імена й запитання.

– Хочеш відкоркувати вино?

Чоловік стояв біля столу, тримаючи руки в кишенях. Сі Джей знову вийшла з кухні, де ще не вмирали спокусливі запахи.

– У чому річ?

– Я не можу залишитися, крихітко.

– Що? Ти казав…

– Я знаю, але дещо сталося.