Брюс Кемерон - Подорож собаки

Емілі розсміялася.

– Боже, повірити не можу, що все це з’їла, – сказала Сі Джей, зі стогоном відкидаючись назад.

Наступного ранку Сі Джей прокинулася раніше за всіх, прийняла душ і повезла мене кататися (на передньому сидінні!). Ми під’їхали до великої будівлі, і я носом відчула собак, тільки-но ступила на парковку. Кілька собак гавкали.

Нас привітала жінка, представившись Енді. Тоді опустилася навколішки й потяглася до мене, застеливши мені морду довгим чорним волоссям.

– Хто це в нас? – спитала вона.

Вона була старша за Сі Джей, але молодша за Ґлорію, і від неї пахло собаками.

– Це Моллі. Я Сі Джей, – відповіла моя дівчинка.

– Моллі! Я мала колись одну Моллі. Хороша була собака.

Приязнь, що линула від Енді, п’янила. Я лизнула її, а вона у відповідь поцілувала мене. Більшість людей не люблять цілувати собак.

– Моллі, Моллі, Моллі, – туркотіла вона. – Ти така гарна, о, так. Яка чудова собака.

Енді мені сподобалася.

– Хто вона: гібрид спанієля й пуделя? – спитала Енді, продовжуючи цілувати й пестити мене.

– Можливо. Мати – пуделиха, а от батька ніхто не знає. Ти спудель, Моллі?

Я помахала хвостом, почувши своє ім’я. Енді нарешті встала, але продовжувала тримати руку внизу, у межах досяжності, і я облизувала її.

– Сам Бог послав вас сюди, мені справді потрібна допомога, – сказала Енді, коли ми увійшли в будівлю.

То було просторе відкрите місце з будками по боках і цілою зграєю псів у них. Усі вони гавкотіли на мене й одне на одного, та я не звертала на них уваги, адже була собакою з особливим статусом, якій дозволено перебувати на волі, доки всі вони сидять у клітках.

– Насправді я нічого не знаю про тренування собак, але готова навчатися, – сказала Сі Джей.

Енді розсміялася.

– Що ж, добре, але твоїм справжнім завданням буде звільняти мені час, щоб я їх тренувала. Собак треба напувати, годувати й чистити їхні будки, а ще їх треба вигулювати надворі.

Сі Джей зупинилася на місці.

– Так, постривайте, що це за місце?

– Технічно ми притулок для собак, і це наша головна функція, але мій грант дозволяє використовувати цей заклад для досліджень у галузі виявлення раку. Собаки мають нюх, у сотні тисяч разів сильніший за наш, і певні дослідження показують, що вони здатні за подихом людини виявити рак іще до того, як його діагностують у будь-який інший спосіб. Оскільки виявлення на ранніх стадіях – найшвидший спосіб зцілення, це може мати неабияке значення. Тож я беру методики з досліджень і намагаюся застосувати їх на практиці.

– Ви тренуєте собак винюхувати рак.

– Саме так. Я, звісно, не єдина, хто цим займається, але більшість тренерів працюють із собаками, визначаючи зразки в лабораторії. Дають собакам нюхати пробірки. Я подумала: а якщо це робити «в полі», як-от на ярмарку здоров’я чи в громадському центрі?

– Отже, ви тренуєте собак ходити від людини до людини й перевіряєте, чи визначать вони рак.

– Правильно! Але мій помічник на півставки знайшов собі роботу на повний день, а та, що на повну ставку, зараз у декреті. Звісно, у мене були кілька волонтерів, але тих здебільшого цікавить гуляти із собаками, а не прибирати будки. І тут з’являєшся ти.

– Ви ніби натякаєте, що моїм обов’язком буде прибирати собачі какульки, – сказала Сі Джей.

Енді розсміялася.

– Я намагаюся не натякати, але так воно і є. Моя тітка – судовий пристав, завдяки цьому мене й затвердили для проведення громадських робіт. Спочатку я подала детальний опис посади, і ніхто мене не обирав – що й не дивно. Тоді я змінила його на просто «роботу із собаками». Гадаю, однак, що ти мусиш виконувати громадські роботи, і це певного роду покарання за скоєне, так? Зрештою, це й не має бути розвагою. То що ти накоїла?

Сі Джей вичекала кілька секунд, коли не чути було нічого, крім собачого ґвалту.

– Дозволила хлопцеві підбити мене на дурість.

– Тобто за це теж можуть заарештувати? Отакої, то в мене величезні проблеми, – сказала Енді. Вони удвох розсміялися, і я помахала хвостом. – Гаразд, готова починати?

Дивний видався день. Сі Джей садовила мене до відкритого загону із собакою, з яким можна було погратися, а сама зникала на кілька хвилин. Потім виходила й вела нас з іншим собакою гуляти навколо кварталу на повідцях. Її черевики та штани все більше намокали протягом дня й геть пропахли собачою сечею. Було так весело!

Наприкінці дня Сі Джей потирала спину й зітхала. Ми стояли й дивилися, як Енді грається з великим коричневим псом. Там було кілька металевих відер, і Енді підводила собаку до кожного, а той нюхав вміст. Біля одного з них Енді сказала: