Брюс Кемерон - Подорож собаки

– Танцівницею з Лас-Вегаса, – суворо виправила мати Емілі. – Не знала, що їй так ефектно вдалося привернути твою увагу.

Батько видав незручний гортанний звук.

– Вона завжди змушує нас червоніти, – встрягла Емілі. – Якось привела додому залицяльника, і вони удвох сіли дивитися те, що ми переглядали по телику, а тоді просто перед нами…

– Годі! – голосно сказала мати.

Настала тиша. Я лизнула Делові штанці, аби він знав, що я й досі тут.

– Я намагаюся сказати, – продовжила жінка тихішим тоном, – що знаю про непросту родинну ситуацію в Сі Джей, але…

– Вона не може жити тут, – закінчив батько.

– Вона й не житиме. Це тимчасово! Господи, тату!

– Мені вона подобається, – сказав Дел.

– Ідеться не про вподобання, синку, а про те, що правильно, – відповів батько.

– Мені вона теж подобається, – сказала мати. – Але ця дівчина робить серйозні помилки. Її усунули від навчання, вона була у в’язниці…

– Для неповнолітніх. І то не її провина, – перервала Емілі. – Це нестерпно.

– Так, а хлопець, відповідальний за це, стоїть у нас на ґанку, – відповіла мати.

– Що? – промовив батько.

Я перевела погляд на його ноги, які трохи шарпнулися під столом.

– Крім того… Я чула її у ванній учора ввечері. Вона блювала, – продовжила мати.

– То й що? – відповіла Емілі.

– Той хлопець сюди не зайде, – заявив батько.

Дел жбурнув мені шматочок броколі, якого я не хотіла, та з’їла, аби лише потік їжі не припинявся.

– Вона блювала навмисно , – сказала мати.

– Ой, мамо, – скривилась Емілі.

– Як це робиться? – зацікавився Дел.

– Суне палець у горло. Навіть не намагайся таке робити, – попередила мати.

– Не бачу в цьому великої проблеми, – сказала Емілі.

Парадні двері грюкнули.

– Деле, ні слова про те, що ми щойно говорили, – попередив батько.

Сі Джей вийшла з-за стіни засмученою.

– Перепрошую, – вибачилася вона.

Я вистрибнула з-під столу й побігла до неї. Вона витерла сльози з обличчя й тихо сказала:

– Мені треба відійти.

Я пішла за нею до кімнати, яку вона ділила з Емілі. Дівчина впала на ліжко, і я застрибнула до неї. Вона обійняла мене, і я відчула, як її сум потроху відходить. Це був один із моїх найважливіших обов’язків – допомагати Сі Джей бути не такою сумною.

Хотіла б я тільки робити це краще. Часом темні почуття вкорінювалися в Сі Джей так глибоко, що здавалося, наче вони там навіки.

Згодом Емілі й Сі Джей сиділи на підлозі, їли піцу та морозиво й згодовували дрібні шматочки мені.

– Шейн каже, якщо я не буду з ним, то ні з ким не буду, – казала Сі Джей. – Наче ми герої якогось дитячого ТВ-шоу абощо.

Я бачила, як очі Емілі розширилися. (Здебільшого я стежила за Емілі, бо вона не їла свої скоринки, а Сі Джей їла.)

– Але ж ви розійшлися!

– Знаю, я казала йому. А він заявив, що кохає мене по-особливому, як ніхто не вміє, і що завжди чекатиме, скільки б часу це не забрало. Отакий він розумний. Довелося пояснювати, що «завжди» означає «завжди», тож не треба гадати, як довго це буде.

– Як узагалі він тебе знайшов?

– Обдзвонив мало не всіх, питаючи, де я, – сказала Сі Джей. – Отакої! Книги не може розгорнути, а вистежити мене телефоном може. Певно, колись сидітиме в кол-центрі й продаватиме страховки по телефону. А, зачекай, це ж буде важка праця. Забудь.

Я з жалем помітила, як вона взяла останній шматок піци.

– Хочеш?

– Ой, ні, я була сита ще три шматки тому.

– А я майже не їла за вечерею.

– Я тебе не засуджую. – Емілі жбурнула мені шматочок скоринки, і я впіймала його на льоту і єдиним махом проковтнула, готова повторити цей трюк.

– Хочеш морозива? – спитала Сі Джей.

Я чула запитання в її голосі, коли вона взяла пакет, і подумала, чи не збирається вона дати й мені. Від цієї думки рот наповнився слиною, і я облизнулася.

– Ні, забери це з моїх очей.

– Я, мабуть, фунтів десять наберу, – сказала Сі Джей.

– Що? Мені б твої ноги – мої стегна такі жирнющі.

– Ні, ти чудово виглядаєш. Це в мене великий зад.

– Я від Нового року на жорсткій дієті.

– Я теж.

– Ой, припини, ти вже зараз маєш класний вигляд, – сказала Емілі.

Я не зводила з неї очей, заклинаючи її взяти ще шматочок скоринки й жбурнути його.

– Завтра йду виконувати громадські роботи, – мовила Сі Джей. – Тренування службових собак.

– Звучить як розвага.

– Ти згідна? Список був щось на кшталт «збирати сміття вздовж траси», або «збирати сміття в парку», або «збирати сміття в бібліотеці», а потім, у кінці списку, – робота в розпліднику службових собак. Я поміркувала, що з цього буде доречнішим у моєму резюме? Тобто хтозна, може, я захочу зробити кар’єру на переробці відходів, і весь цей сміттєвий досвід допоможе в цьому.