Люба Клименко - Ієрогліф кохання

Христя промовила рішучим тоном, яким і повинна говорити з мужчиною феміністка:

— Ну що? Так і будемо стояти? Зайдемо в номер чи розмовлятимемо в коридорі?

«Таки феміністка!» — промайнуло в голові Франсуа.

— Краще в коридорі, — сказав він, щоб не наражатися на небезпеку (а по суті, спокусу) в номері Христі.

— Тоді зачекайте, я покладу речі, помию руки і вийду до вас.

Він кивнув.

Двері зачинилися.

Франсуа посилено думав.

«Може, запросити її на вечерю? Щоб якось матеріально компенсувати недоречність у ліфті? Ні, погана ідея. Вона захоче сама заплатити, адже вона феміністка. А раптом вона не феміністка, а... Який же антонім до цього слова? Мас-куліністка? Традиціоналістка? Патріар-халка? Стоп! Я не про те думаю...»

Прочинилися двері, і рудоволоса голова спитала:

— Франсуа, ви не проти зачекати ще п’ять хвилин, я швиденько прийму душ! Я вся мокра після шопінгу!

— Так, звичайно, я нікуди не поспішаю!

«Добре. В мене ще п’ять хвилин як мінімум. Я повинен придумати, що їй сказати... Так, п’ять хвилин... П’ять хвилин? І що вона встигне за ці п’ять хвилин? Лише включити воду, обхлюпатися і витертися рушником! Але ж надворі жахлива спека, невже вона не захоче помитися гелем і помити голову? Трояндовим шампунем... Що так запаморочливо пахне... І робить аромат її тіла ще привабливішим...»

Франсуа уявив ванну, де на гачечку висять салатові трусики «смужкою»... А на мармуровій поличці лежить її бюстгальтер, нагадуючи маленького верблюда кольору авокадо з двома величезними горбами...

З номера вийшла Христя з мокрим волоссям, обгорнувши його пахощами щойно прийнятого душу і трояндової косметикои.

Це було зайвим.

Явно зайвим.

Даремно вона це зробила.

Даремно вона прийняла душ.

Вона його просто спровокувала.

Він не винен.

Винна вона.

Вона сама винна.

Ні, вона припускала, що своїм свіжим виглядом після гарячого душу, своїм мокрим темно-червоним волоссям, що сер-пантинчиками спадало на білий махровий халат, — що вона може викликати в нього приємні емоції, але не до такої ж міри!

Останньою її думкою перед тим, як бойовий меч йайдо проникнув у її піхви, було: який ідіот вигадав зробити у цьому готелі окрему кімнатку для льоду, якщо в усіх інших нормальних готелях світу на поверсі просто стоїть машина для його виготовлення?

Кімнатка для льоду, де стояв автомат, була невеличка, проте попередній досвід інтимного спілкування з Майстром йайдо переконав її в тому, що малий простір не може стати йому на заваді, якщо він дуже чогось захоче. Він здатен робити свою справу в просторі будь-яких розмірів. І робити її як слід.

Доброю новиною можна було вважати те, що вона не втратила пам’яті, як минулого разу, навіть після того, як він її тілом вибив дверцята кімнатки для льоду.

Чесно кажучи, якби вона захотіла, то цілком могла б дати відсіч Майстрові йайдо старим бабським способом: її на-манікюрені нігті були достатньо довгими, аби видряпати йому очі чи принаймні роздряпати пику. Але вона цього не зробила. Вона не скористалася старою жіночою зброєю.

А навіщо?

Через день почнеться її нудне життя банківського менеджера і цей несподіваний статевий акт видаватиметься світлим промінчиком у темному царстві одноманітних буднів.

Усі ці думки миттєво промайнули в її голові, поки Майстер йайдо перевертав її до себе спиною і філігранно запихав свій меч куди слід.

Його гарячі долоні обхопили її груди, і вона відчула себе кущем винограду, який довірив свої стиглі грона надійним рукам садівника...

«Тьху... Я зовсім здуріла? — сама до себе говорила подумки Христя. — Не розслабляйся! Будь насторожі! Адже зараз він може утнути якусь збоченську штучку!»

Тим часом Майстер йайдо не робив нічого неприродного. Майстерно вправ-ляючись своїм мечем у її піхвах, він вдихав аромат її вологого волосся на потилиці і гаряче видихав їй у вухо.

«Лоскотно і приємно, — міркувала Христя. — Але навіщо при цьому кусати за вухо? А раптом він хоче його відкусити?» — перелякалась вона і смикнулася.

Це був зайвий рух, оскільки вона вдарилася головою об автомат для виготовлення льоду і той обурено висипав на закохану парочку купу заморожених кубиків...

— А со це? — спитав Кім Ір Сен, перелякано розглядаючи двоголову істоту з вісьмома кінцівками, величезними жіночими грудьми, схожими на дві фудзі-ями, і величезним чоловічим пенісом, схожим на хвіст дракона.