Люба Клименко - Ієрогліф кохання

В аеропорту Абу-Дабі вона мала абсолютно неадекватний вигляд у зимовому пальті.

«Може, вона не зрозуміла, що саме сказала стюардеса про вимушену посадку?

Ні, не може бути, адже англійська — її робоча мова.

Може, вона просто спала?

Теж не може бути. Адже літак трусило так, що з полиць мало не повилітали чемодани. Це і мертвого розбудило б.

Дивні ці українські жінки.

Може, підійти до неї і запропонувати піднести саквояж?

Ні, краще не ризикувати. Бо вона така, що може тим саквояжем вліпити поміж очі».

Нарешті натовп з літака підійшов до паспортного контролю.

Після цього спеціальний автобус відвезе їх у готель, де вони за рахунок авіакомпанії перебудуть якийсь час, аж поки втихомириться вулкан, через що й було здійснено вимушену посадку.

Обіцяли всі формальності завершити швидко.

Франсуа пошукав поглядом сусідку.

Він побачив її, розгублену, серед величезного залу.

Франсуа підійшов до неї. Вона стояла, позираючи на арабів у хустках та індусів-заробітчан у чалмах, і, розвівши руками, голосно обурювалася:

— Блін, а це що за дебільний бал-маскарад?

Маленький кореєць намагався їй щось пояснити, однак вона і слухати його не хотіла.

Франсуа наважився до неї підійти.

— Що це за чортівня? — спитала вона його замість відповіді на привітання.

— Що ви маєте на увазі?

— Чому вони всі перевдягнені в арабський та індуський одяг?

— Хто — «вони»? — спробував уточнити Франсуа.

— Як хто — угорці!

Його осяйнуло: вуаля! Вона таки думає, що ми в Будапешті!

— Міс К’.. К’... — спробував він вимовити ім’я, що для франкофона було практично нереально. — Міс Рист’я, ми не в Будапешті. Ми — в Абу-Дабі.

— Пішов ти... — спершу вона послала його, але через мить заверещала на весь зал: — Йоханий бабай! Ми в Абу-Дабі!

Так їй і треба. Тиждень невдач не скінчився.

Через якийсь там вулкан літак зробив вимушену посадку в Абу-Дабі. Скільки вони тут пробудуть, ніхто не знає.

Врешті-решт, щоб відволіктися від Східної Азії, її цілком влаштовував Близький Схід, батьківщина «Тисячі й однієї ночі». Однак хіба вона може впиватися свободою і насолоджуватися казковою екзотикою, якщо ті придуркуваті сек’юріті зняли з літака її багаж, поки вона дрихла в лаунжі! І тепер вона, виправши весь одяг, включно з салатовими трусиками, сиділа в номері гола і чекала, поки він висохне.

У номер двічі стукав Кім Ір Сен і питав, чи їй нічого не треба. Природно, вона відсилала його геть.

Майже всю суботу вона проспала у своєму ліжку king-size, прямо з якого можна було спостерігати за регатою на Перській затоці.

Їжу їй принесли в номер, сервіс був чудовий — тільки живи і радій, якби не ці докучливі формальності щодо повернення багажу, які треба було владнати на reception.

І як вона гола піде туди?

Вона накинула на себе готельний махровий халат і взулася в білі м’які капці. В такому вигляді вона й зайшла у ліфт, причому дочекалась не звичайного ліфта, а панорамного — з краєвидом на Перську затоку.

Чомусь вона зовсім не здивувалась, коли побачила там голомозого естета в тренувальній формі.

«Збоченець!» — промайнуло в її голові.

«Це вже стає хворобливою закономірністю!» — подумав він, коли в ліфт зайшла божевільна українка в махровому халаті і білих капцях.

Вона стримано привіталась і повернулася до нього спиною, утупившись у краєвид, що розгорнувся за скляними перегородками. Шикарний ліфт мчав із шаленою швидкістю вниз. Політ було інженерно спроектовано так, що люди, які користувалися ліфтом, страху не відчували, а саме лише задоволення.

«Зараз застрягнемо», — чомусь раптом подумав він, і через мить саме це і сталося.

Божевільна українка повернулася до нього і подивилася так, начебто це він в усьому винен.

Видно було, що вона підбирала слова, щоб вихлюпнути на нього свій гнів, однак, напевно, її словниковий запас англійської мови був зведений до дебетів, кредитів, чекових книжок, кешу, депозитів і числівників. Тому вона змушена була змовчати, ображено надула щоки і відвернулась до Перської затоки.

Тим часом Франсуа по селектору намагався з’ясувати ситуацію з ліфтом. Обіцяли все владнати АСАП.

«Подивимося, як довго у них триває АСАП», — подумав він і почав роздивлятися чудовий захід сонця з-поза рудої куделі божевільної українки.

Краса була неймовірна. Величезне червоне сонце повільно опускалося, готуючись зануритись у Перську затоку. Це не могло залишити байдужим нікого. Навіть такого сухаря, як він.