Люба Клименко - Ієрогліф кохання

Кондиціонер не працював, ставало все жаркіше, і Франсуа здалося, що він починає відчувати аромат тіла сусідки. Хоча насправді це було абсурдом, бо в ліфті стояв запах готельної трояндової косметики, якою вона щедро скористалася. Крізь неї ніяк не міг би пробитися запах тіла, навіть якби він і лишився після прийнятого душу.

Однак щось його таки непокоїло. І нарешті він зрозумів, що саме: не сам запах, а нестерпне бажання його відчути.

«Цього тільки бракувало!» — подумав він і відчув, як його вправний меч налаштовується на бойовий лад.

Як на зло, розпашіла божевільна українка повернулась до нього і майже лагідно промовила:

— Чіл!

Те, що сталося потім, можна метафорично передати японською приказкою:

«Справжній майстер йайдо може розсікти краплю і вкласти клинок у піхви ще до того, як половинки краплі торкнуться землі».

«Та-а-ак! І як це називається?» — сказала вона собі, лежачи у ванні з піною, що пахла натуральною трояндою.

Христя намагалася реконструювати ланцюжок подій, що сталися годину тому. Проте окремі сегменти були відсутні в її пам’яті.

Отже, кадр №1: шалено красивий захід сонця, вона вирішує встановити комунікативний контакт із людиною, яка врятувала їй життя і якій вона також зробила життєво необхідну послугу. Тож вона повертається до Франсуа Бессона і щось каже, якусь банальну дурничку на кшталт: «Який чудовий захід сонця, чи не так?»

Кадр №2. Вона лежить у кутку панорамного ліфта із задертими на плечі Франсуа Бессона ногами. І бурхлива сцена кохання.

А що було між цими двома кадрами? Пам’ять стерлася.

«Може, він мене оглушив чимось по голові і, поки я була без пам’яті, заволодів мною?»

Вона про всяк випадок помацала голову, однак ніде ніяких слідів забою не було.

Ні, вона не нарікала на те, що сталося. Навпаки. їй усе сподобалося. Навіть дуже. Нарешті її інтимні стосунки з чоловіком можна було назвати сексом. Бо все, що вона мала досі, інакше, ніж «блі-зость» не назвеш. Однак Христю бентежила її пам’ять, а точніше — провал у пам’яті: адже мали б бути на початку якісь слова, якісь вступні пестощі, поцілунки... Врешті-решт, він повинен би був зняти штани! Але цього всього вона не пам’ятала!

Не може ж бути, щоб цього всього взагалі не було?

Ну, дечого з перерахованого і справді могло не бути... Наприклад, поцілунків чи пестощів... і Бог з ними... Однак роздягнутися він мусив! Як вона цього не запам’ятала?

Ще раз проаналізувавши два кадри, які лишилися в її пам’яті, вона перефразувала знамениту айкідошну фразу і дійшла до висновку:

«Справжній майстер йайдо може вкласти свій клинок у жіночу піхву ще до того, як сідниці цієї жінки торкнуться землі».

«Це просто ганьба.

Як я міг таке допустити?

Як я міг так вчинити? Адже це суперечить усім моїм моральним принципам! Це абсолютно несумісно з моїми світоглядними переконаннями!

Я порушив принцип чистоти: чистоти тіла, помислів і дій.

Як таке могло статися?

Просто якесь запаморочення, не інакше. Може, вона використовує якісь чаклунські засоби? А може, вона практикує вуду?

Що за бридота!

Я — сучасний освічений чоловік і не вірю ні в містику, ні в магію.

Тут щось інше...

А що ж тоді?»

Франсуа несамовито крутив педалі велосипеда — так, неначе хотів вилетіти із тренажерного залу крізь скло прямо в Перську затоку, що простягалася перед його очима.

Франсуа не розумів, як він міг займатися сексом із незнайомою жінкою в панорамному ліфті п’ятизіркового готелю!

Це нонсенс! Абсурд! Він же, врешті-решт, не тварина, а високодуховна істота!

А як же Марі? Як він міг зрадити ці тривалі стосунки? Він зрадив Марі? Ні, він зрадив себе, перекреслив багаторічне тренування своєї сили волі, свого характеру...

Все! Більше ніяких контактів із божевільною українкою! Забути її!

До речі, мабуть, доведеться поміняти квартиру... Шкода садочка... Але це справді алярм!

До Франсуа підійшов черговий по тренажерному залу і, білозубо усміхаючись, щось сказав.

Франсуа відірвався від своїх думок:

— Що?

Тренер люб’язно повторив:

— Якщо Ви хочете перетнути Перську затоку, то можу запропонувати кращий транспортний засіб, аніж велосипедний тренажер...

Христя вдягнула свої випрані речі. Трішки вологі, але нічого. На вулиці — спека. Висохне по дорозі в шопінг-центр.

Їй вдалося вициганити в авіакомпанії пристойну суму грошей у компенсацію за втрачений багаж, а зараз в Абу-Дабі фантастичні знижки, якими гріх не скористатися.