Люба Клименко - Ієрогліф кохання

Химерна істота звивалася в кімнатці для льоду, куди він зайшов за кількома

кубиками для свого Ice Tea. Саме таку істоту бачив він у дитинстві на старих китайських картинках, які його тато ховав від його мами під ліжком у старій валізі. То був потворний двостатевий Дракон-самітник, чия чоловіча половина займалася коханням з жіночою.

Кім Ір Сен спитав «А со це?» і обімлів: жіночі груди нагадали йому виконавчого директора банку Кей-Ейч-Ейч: він стільки разів розглядав їх через тісні светрики і прозорі блузочки, що не міг помилитись.

«Невже наш виконавчий директор Кей-Ейч-Ейч насправді не виконавчий директор Кей-Ейч-Ейч, а Дракон-самітник зі старих китайських гравюр? — з жахом подумав він. — А що вона робить тут, у цій кімнатці для льоду?»

Кім Ір Сен побачив, як дві кінцівки Дракона стиснули одну фудзіяму, одна пащека, що належала одній голові, всмокталась у вершину благословенної гори Фудзі, а друга голова відкинулася назад, дістаючи своїм довгим волоссям підлоги.

Так, це був Дракон-самітник, двостатевий Дракон з дикого середньовіччя. І застав він його в той момент, коли той сам із собою займався коханням.

Одна голова Дракона відірвала пащеку від своєї фудзіями і подивилася затуманеним поглядом на Кім Ір Сена.

Той перелякано зачинив двері і щодуху побіг у свій номер. Там заліз під ковдру і почав тремтіти всім своїм маленьким тілом, заплющивши очі.

Саме так він тремтів, коли вперше побачив гравюру з обшарпаної татової брошури, яку витяг тремтячими дитячими ручками зі старої валізи, помітивши, що тато забув її зачинити на ключик. Пізніше з’ясувалося, що валіза належала дивному європейцеві, який у часи молодості його дідуся мандрував світом і намагався знайти гармонію тіла й духу. Він довго вчився у дідуся мистецтву східного медичного масажу, а потім несподівано безслідно зник, залишивши таємничий чемоданчик.

У брошурі були зображення дивної двоголової істоти з жіночими грудьми і чоловічим пенісом. Це був двостатевий Дракон-самітник. Він сам собі смоктав пеніс, поки друга голова лизала довгим язиком вагіну, розташовану десь між пенісом і заднім проходом, або задовольняв сам себе іншими способами.

Згодом Кім Ір Сен навчився відкривати чемодан дротиком. Він міг годинами роздивлятися сороміцькі сценки з життя Дракона-самітника. І якщо попервах Дракон видавався йому огидним страховиськом, то пізніше ця міфічна істота стала його збуджувати.

Зустріч із реальним Драконом-саміт-ником була цілковитою несподіванкою для Кім Ір Сена, який за останні десять років вже й думати забув про свої дитячі враження. Він був шокований. І дитячі фантазії стали випливати з його пам’яті, неначе старі речі, що їх потік талої води виносить із хат під час повені.

— Здається, нас засік твій підлеглий... — сказав Франсуа Христі.

Вони лежали у великому ліжку, милувалися Перською затокою і тепер уже «як люди», а не як примітивні тварини насолоджувалися близькістю одне до одного.

Оскільки Христя у відповідь лише ліниво замуркотіла, то він запропонував:

— Може, запросімо його завтра поїхати з нами на екскурсію в пустелю дивитись на захід сонця? (Вони вже встигли про це домовитись.) Як компенсацію за пережитий шок. Що ти думаєш?

— Давай. А це справді гарне видовище? Маю на увазі не нас із тобою, а захід сонця в пустелі.

— Ті, хто там був, кажуть, що фантастичне...

— Кул. Слухай, а що ми робили, коли він нас застукав? Бо я нічого не пам’ятаю.

— Точно не пригадую... Але щось дуже непристойне...

— Випадково не тоді, коли ти намагався запхати кубик льоду мені в зад?

Франсуа обурився:

— Що ти таке кажеш? Не робив я такого, я просто кубиком льоду гладив твою попку.

— А навіщо?

— Як — навіщо?.. Ну, щоб там... у тебе всередині скорочувалися м’язи...

— Це вас такому учать на йайдо?

— Ні, що ти! Це інше...

Йому спало на думку, що зараз вона подумає, ніби він — збоченець. А вона «під руку» спитала:

— Як ти думаєш, хто написав на тебе анонімку?

«Слава Богу, що вона не поцікавилась: “Ти, бува, не збоченець?”»

— Поняття не маю... Звідки мені знати?

— У цій справі підозра насамперед падає на тих, з ким ти спав...

— Марі? — Франсуа замислився. — Марі? Ти натякаєш на неї?

— А що, вона у тебе була одна? Якщо так, то тільки вона могла це зробити.

— Як ти таке могла подумати! Вона... Вона... — Франсуа аж захлинувся.

— Що — свята? — іронічно перепитала Христя.

— Вона — юрист і знає, чим таке може обернутися.