Люба Клименко - Ієрогліф кохання

— Значить, усе-таки свята, — сказала Христя, тепер уже саркастично.

Франсуа вирішив не реагувати. «Ревнує», — подумав він. Натомість його мучило одне запитання, і він ніяк не наважувався його поставити.

— ... А ти справді віриш, що я не збоченець? — нарешті вичавив він із себе.

— Звичайно, вірю. Принаймні зі мною ти нічого збоченського не втнув. Ти виявляв фантазію, як справжній француз, — це так, але збоченства ніякого не було. — Франсуа полегшено зітхнув. — А ти з Марі те саме робиш?

— Я — з нею? Хоч я й француз, але мені ніколи не спадало на думку так поводитися з жінками... Взагалі, з того часу, як я тебе зустрів, зі мною відбуваються дивні речі... Я починаю робити жахливі і нелогічні вчинки. Ти на мене погано впливаєш.

— Погано впливаю? — здивувалася Христя. — Як це? І що я такого зробила? Адже це ти спроектував усю цю ситуацію, а не я. Причому двічі. Отже, це ти — поганий хлопчик. А я — цілком хороша дівчинка.

— Я не це маю на увазі, — спробував пояснити Франсуа. — Я не заперечую своєї провини в тому, що сталося. Це зробив я, але спровокувала мене ти. Ти — великий провокатор...

Франсуа поглянув на Христю: чи не образилась вона? Але та й не думала ображатися. Здається, їй ця версія подобалась. Вона дивилася на нього майже з обожнюванням і пожирала інформацію.

Він продовжив:

— Це важко пояснити. З тобою весь час відбуваються якісь катастрофічні речі. І це якимось магічним чином впливає на тих, хто навколо тебе, затягуючи їх у якісь божевільні ситуації. Принаймні я на собі це відчув. Я потрапив в енергетичне поле твого катастрофізму. Я — жертва твоєї катастрофічної енергетики, дорога міс Катастрофо.

— Міс Катастрофа? Цікаво... Здається, так і є. Зі мною завжди щось трапляється. Катастрофа за катастрафою. Вони мене переслідують. Не знаю, як цього спекатися, — замислено промовила вона. — Але, чесно кажучи, такі речі так часто зі мною відбуваються, що я вже нічому не дивуюсь. Це вже як норма. Норма мого життя.

— І як тебе призначили на таку відповідальну роботу в банк?

— Як не дивно, на роботі у мене все просто ідеально. А катастрофи трапля-ются тільки поза офісом. Варто мені вийти на вулицю з банку, як обов’язково щось стається...

Вона махнула рукою і... скинула з тумбочки вазу, яка відразу ж і розбилася.

Сьогодні зі мною трапилася дивовижна подія. Як кажуть європейці, дежавю. Я неначе знов опинився у дитинстві. У моїй пам’яті ожили підліткові спогади про таємничого двостатевого Дракона-самітника, який займається коханням сам із собою.

У цьому було щось жахливе і спокусливо-солодке водночас.

Пізніше я зрозумів, що то не є повноцінне кохання, або, як кажуть європейці, секс, оскільки ні при якій позі Драконового тіла його пеніс не може втрапити в його вагіну. Так, на одній із картинок Дракон сидить, схиливши обидві свої голови вниз, і дивиться на два свої хвости, в основах яких намальовані вагіна і пеніс. Перша готова прийняти другого, а другий достатньо збуджений, щоб із задоволенням зануритися в першу. Але... анатомія Драконового тіла не дає їм поєднатися... Не вистачає кількох сантиметрів і кількох градусів...

Мені навіть здавалося, що одна з голів зіщулилася і в цьому зіщуленні були безвихідь, розчарування, відчай.

Ніколи, ніколи не зможуть поєднатися Драконячі вагіна й пеніс... І ніколи потвора не відчує задоволення від справжнього сексу...

Хіба що... Хіба що з’явиться Хтось сторонній, Хто полюбить Дракона-самітни-ка...

І я собі навіть уявляв себе тим Кимось... І не раз...

Вони — Христя, Франсуа й Кім Ір Сен — виїхали по обіді в пустелю джи-пом-всюдиходом разом з провідником-бедуїном (а точніше, псевдобедуїном) та іншими трьома маленькими екіпажами, які складалися з псевдобедуїнів-провідників і західних туристів. На них чекала дивовижна програма: вечеря в шатрах у найкращих традиціях «Тисячі й однієї ночі», а після того — споглядання заходу сонця. Вночі вони мали повернутися до готелю.

«Західні туристи» були нормальні адекватні молоді люди з різних країн Європи, тому прогулянка вдалася. Вечеря в шатрі справді нагадувала улюблений цикл арабських казок, з додаванням ще одного важливого аксесуару, не передбаченого в арабських текстах, — алкоголю, яким запаслися західні туристи. Франсуа і Кім Ір Сен виявилися єдиними непитущими (крім псевдобеду-їнів, звичайно), за що їх напівжартома засудила решта компанії.

Кмітливі псевдобедуїни, поки з голів багатеньких туристів не вивітрився алкоголь, запропонували додаткові послуги, які не входили в попередній кошторис поїздки, а саме катання на верблюдах. Тверезий Франсуа довго відмовляв п’яненьку Христю, однак на те й існує випивка, щоб тверезий і п’яний не могли порозумітися.