Сергей Батурин - Кава по-польськи

— Та хоч зараз, — кажу.

...Усі мої колишні знали: каву я варити вмію. Зранку вона прокидається, а по хаті — трошки пряний, лоскотний, спокусливий духмяний аромат. У ліжко я жінкам кави не подаю: пиття кави взагалі — це ритуал, дійство, свого роду процедура і відправа. Не станеш же ні сіло ні впало запрошувати на каву будь-яку жінку. А якщо вже дійшло до вранішньої кави — заради тебе я підніму свою. гм. краще скажемо так: вистрибну з теплої постелі і приготую каву по-східному, чи по-арабському, по-мексиканському, бразильську традиційну, або, не виключено — японську, яванську, індонезійську ба й карибську каву. Я знаю із сотню способів її приготування, та обиратиму єдиний рецепт — виключно для тебе, під твій характер, на твій смак. І не помилюся, бо ти для мене не абихто, не всяка перша-ліпша, і просинаєшся у моєму ліжку — не просто так.

А тому — ти маєш вийти, голубонько, на каву: вже і серветки чепурненькі на столі, і канапки, і фліжаночки чеські, мої улюблені.

І ти вийдеш, якщо тут опинилася не просто так, бо на повагу треба відповідати повагою, а за увагу — дарувати увагу. Інакше — не варто було й приходити.

Секрет кави дуже простий: зерна повинні бути якісними, молоти їх краще безпосередньо перед приготуванням, і в жодному разі не треба поспішати.

— Скільки часу тобі треба на це? — питаю я у Макса.

— Днів зо два.

— Чого ж так довго? — дивуюся.

— А ти думав: клац-клац-клац і готово? -сміється Макс. — Так лише в блокбастерах буває. Ти, наприклад, вмієш ламати захист?

— Та звідки? Я ж журналіст... Статті — ті, так, пишу.

— От бачиш. А людина, яка намагається зламати захист твоєї машини, щось у нашій справі, та петрає. До речі, — самовдоволено підморгнув мій сусіда, — це не так просто -твою машину хакнути, я це точно знаю.

Мій юний Норберт Вінер (не дай Боже порівняти його з Гейтсом — образиться на усе життя) особисто встановлював мені якийсь особливий захист. Тому я спокійний — у мене не стандарт, а, як полюбляли говорити «човники» на початку дев’яностих, ексклюзив.

— То каву тобі сюди принести? — питаю у Макса.

— Ніфіґа. Пиття кави поспіхом — це симу-лякр якийсь, — удавано ображається юний геній. — Зайду, коли зроблю. Кава — це ритуал, дійство, свого роду процедура та відправа.

Він знайомий з моїми теоріями, як бачите, непогано їх засвоїв і, здається, у цілому поділяє.

— У нас є два шляхи, — повідомляю, повернувшись у хату, Ріхардові. — Можемо два дні сидіти вдома і чекати результатів з архіву, а можемо десь поїхати у нашій справі.

— Як — поїхати? Ми ж сьогодні тільки приїхали, — німець, видно, звик до розміреного життя на своїй фірмі звукозапису: прийшов, відінженерив певну кількість годин, ав-том туди й назад, сніданок — обід-вечеря — за розкладом. Секс з білявкою Лотхен — строго по п’ятницях. Супермаркет за рогом. Кількість калорій — по таблицях. Шпацирен у парку по суботах.

Витягаю тоді наш реєстр населених пунктів:

— Дивись скільки. Чи не варто зганяти, наприклад, до Іванкова? Там, я чув, непоганий краєзнавчий музей, фотографій окупаційного періоду — море, може, щось і з’ясуємо. У тебе що, вагон часу, аби його гаяти? Ну що, їдемо завтра до Іванкова?

— Ти правий, — погоджується він.

Беру чорний пакет зі сміттям, виходжу у хол біля ліфтів, швиденько кидаю кульок у сміттєпровід і дзвоню до Макса — благо, він живе у сусідній квартирі.

— Нетерплячка, як на ... — невдоволено цідить програміст.

— Та ні, не те: дай мені на хвилину Інтер-нет: не хочу заходити зі своєї машини.

Я швиденько замовляю два квитки на літак: для себе і для Ріхарда, туди — на завтра, назад — на післязавтра, і зовсім не до Іванко-ва.

...Варто було мені повернутися додому, одразу задзеленчав міський телефон. Дзвонила Віолетта, моя давня симпатія, дочка колишньої співробітниці.

...Це тепер потрапити на будь-який концерт чи виставу — не проблема, аби гроші. Заходите на сайт «Партер» і він не тільки розкаже вам про усі найближчі гастролі, вистави та концерти, а й продемонструє схему залу, де той концерт відбудеться, розділить ряди по цінових зонах і навіть покаже, які місця вже викуплено. Замовляй, що влаштовує, а потім у зручний час привозь гроші і без проблем отримуй свої білети.

А колись дістати квитки було цілою епопеєю, пригодою типу тієї, що відбулася з Язоном [8] Ясон (Язон) — у давньогрецькій міфології герой, щоочолив групу древніх греків, котрі плавали в Колхіду по золоте руно на кораблі “Арго”, за що отримали прізвисько — аргонавти. , Гераклом та іншими аргонавтами. Що тільки не вигадували меломани й театрали, аби розжитись необхідними квиточками! Заводили знайомства з адміністраторами театрів та концертних залів, розповсюджувачами та білетерами театральних кас, переплачували по три ціни спритним діло-варам, волали в день події на ближніх підступах до театру, сподіваючись на поблажливість Фортуни: «В кого є зайвий квиток?» Я вже не кажу про контрамарки — прерогативу якихось недосяжних небожителів.