Сергей Батурин - Кава по-польськи

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергей Батурин - Кава по-польськи» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Кава по-польськи: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Кава по-польськи»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Стабільне життя успішного столичного журналіста враз перетворюється на суцільну низку пригод з тотальним стеженням, прослуховуванням телефонів, бійками, кіднепінгом та небезпечними погонями, шантажем і погрозами, тільки-но Олексій Дем’яненко пристає на пропозицію інженера Ріхарда, небожа й імовірного спадкоємця померлого німецького барона, разом прояснити деякі баронові сімейні таємниці, що виникли за перебування німецького аристократа на території України під час Другої світової війни. Як на те в житті Олексія знову з’являється жінка, в котру він колись був щиро закоханий.
Чи вдасться героєві розв’язати всі загадки, що підносить йому доля, і не вплутатися до нової детективної історії?
ISBN 978-966-8910-25-8 (серія)
ISBN 978-966-8910-77-7
© ПП Дуліби, 2014
© Сергій Батурин, текст, 2014
© Альона Гнатюк, художнє оформлення, 2014

Кава по-польськи — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Кава по-польськи», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ми не погналися, хіба що Атоса прийшло-ся кликати двічі.

Так і познайомилися. А тих чуваків я на районі більше ніколи не бачив: точно, залетні.

Полковник нічого не питав, запам’ятав номер зеленої «шкоди» з першого разу, а за п’ять хвилин перетелефонував і коротко повідомив:

— Приватна детективна агенція «Інспектор Лестрейд».

І поцікавився:

— Проблеми?

— Поки що — ні.

— Якщо раптом виникнуть — дзвони, — запропонував він і дав відбій.

Ну, не штукарі? Ще б «Патер Браун» чи «Місіс Марпл» свою лавочку назвали. Поки я розмірковував, що мені далі робити, з ванної вийшов мокрий Ріхард і спитав, чи я піду купатися.

Гаряча вода не принесла мені звичайного умиротворення. Я стояв під душем і напружував свої мозкові гігабайти на предмет — хто ці люди, на що ладні наважитись, чого їм від нас треба і чи задіяні лише ті, що були в зеленій іномарці.

І ще: чи не варто вже сказати Ріхардові про усі дива останніх днів.

Та й, нарешті: що робити з «жучками». Можна їх зняти та викинути чи приліпити на якогось бродячого пса, але чи не зарано давати знати «інспекторам», що ми помітили їхню присутність?

А потім мені спало на думку: можливо, нам слід звернутися до Державного архіву? Не виключено, в них є якісь данні про місця дислокації на Київщині під час війни військової частини, де служив пан барон?

Поки я витирався та підтирав підлогу за нами обома, хазяйновитий німець вирішив не гаяти часу: на сковорідці смажилася яєчня з беконом, парувала кава, червоніли щойно порізані помідори.

— Ну, ти — господар першого сорту , — похвалив я.

— Мені Лотта теж так завжди каже, — гордо повідомив німець.

— Хто це — Лотта?

— Моя наречена, вона у нашій фірмі офіс-менеджером працює, — блаженно закотив очі майже барон.

— Гарна?

— Ось вона, — витяг з портмоне і простяг мені кольорову фотку Ріхард. Чесно кажучи, не мій тип: рудувата, лупата, вкрита ластовинням.

— Викапана Ізольда Золотокудра, — я зробив захоплений вигляд, і закоханому полестивши, і трішечки його здивувавши своїм знанням давнього германського епосу. Труби, мій вірний Оліфан, рубай, знов-таки вірний Бальмунг! Або — Дюрнадаль!

— Перекусимо та поїдемо в одне місце, — навмисно неконкретно кажу Ріхардові.

— Куди? — цікавиться він, не втаємничений у шпигунські цяцьки, що ними нашпигована хата.

— Не кудикай — закудикаєш. Прикмета є така: питати куди — не можна, фарту не буде. В одне місце у нашій справі.

... «Шкодники» чатували вже на виїзді з двору.

— На метро швидше буде, — повів я Ріхарда повз наш припорошений копачівським пилом всюдихід у бік станції «Позняки». Аж надто мені цікаво: що пани приватні детективи робитимуть?

Ще жодного разу вони не показалися з-за своїх затонованих вікон. Але ж не в’їдуть вони на своєму авто до станції метро? Роблю вигляд, що у мене розв’язався шнурок, а сам зиркаю з-під пахви: один вийшов з машини.

У мене жетончики напоготові: поки наш топтун ставав у чергу до каси (звик, видно, на машині кататись — ані жетонів, ані проїзного), ми пройшли турнікет, сіли у потяг і поїхали. Я бачив у вікно, як він біг до вагону: ага, почекає тебе машиніст; дзуськи, дорогенький!

Зате я його розгледів: такий собі нівроку хлоп років під тридцять у недешевому літньому костюмі, що не кидається у вічі.

Люди, які користуються виключно авто, дуже швидко втрачають навички їзди в громадському транспорті. Не вірите? Значить, ви не з таких. А мій кум, на початку 90-х — голова величезного кооперативу, тоді двічі втрапив у метро в халепи.

У часи, коли фінансову систему новонародженої держави підтримував пам’ятний усім купонокарбованець, який народом уперто йменувався «фантик», а керівники Київського метрополітену вже відмінили у його назві словосполучення «імені Леніна», але ще не винайшли пластмасового жетона, на станціях метро у касах продавали талончики на проїзд, які пасажири віддавали м’ясистим тітонькам з будок біля турнікетів, і лише після того йшли на ескалатор.

Кум одного разу вирішив злитися з народом і проїхати пару зупинок підземкою. Про надважливу функцію тітки у синьому однострої він, звісно, не підозрював і навів паніку на пасажирів, всіх розпитуючи, де закомпостирувати талончик.

Кілька років по тому, називаючись вже президентом комерційної фірми, він взимку поїхав купатися на Гідропарк (що робить щодня, не зважаючи на сезон). Оскільки прямував він з ділових переговорів, в машині, крім нього та водія, сидів головний бухгалтер фірми Валерій Володимирович Соєв. Про цього достойника я ще принагідно згадаю. Приїхали. Шофер і каже: «Альфредовичу, може, поки ви купатиметеся, я заїду на техстанцію, гальма зроблю...

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Кава по-польськи»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Кава по-польськи» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Сергій Батурин - Польовий командир
Сергій Батурин
Сергій Батурин - Меч королів
Сергій Батурин
Сергій Батурин - OST
Сергій Батурин
Сергій Батурин - Охоронець
Сергій Батурин
Сергей Батурин - Драйзер
Сергей Батурин
Богдан Лепкий - Батурин
Богдан Лепкий
Сергій Батурин - Вакансія для диктатора
Сергій Батурин
Андрей Батурин - Приложение
Андрей Батурин
Сергій Батурин - Операція «Вишиванка»
Сергій Батурин
Отзывы о книге «Кава по-польськи»

Обсуждение, отзывы о книге «Кава по-польськи» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x