Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Не лякай, Олежко! До вас тоді приходила не русалка.

— В ту ніч — ні, а в цю — може завітати.

Олег не заїхав в гараж в цокольному поверсі дачі, а поставив автомобіль напроти хвіртки, де минулого разу ставив Андрій. Спільними зусиллями вони швидко звільнили автомобіль від привезених продуктів і речей.

— Будиночок вражає, — захоплено заявила Наталка, після знайомства з дачею. — Просторо, кімнат — неміряно, живи та радій.

— На жаль, не в усіх це виходить. Я згадав про Андрія, — сумно зауважив Олег.

Наталці було шкода трагічно загиблого приятеля Олега, але оскільки вона його жодного разу не бачила, не спілкувалася, це її глибоко не зачіпало.

Вона народилася навесні 1984 року, день у день за два роки до аварії на Чорнобильській АЕС. Себе вона пам'ятала з трьох років. Світ, що оточував її, був повний краси, добра й любові. Її до нестями любили батьки, бабусі і дідусі, друзі її батьків, що відвідували їх у свята. Вона була єдиною дитиною в сім'ї, її мама не працювала, приділяючи їй весь вільний від турбот по господарству час.

Щомісяця в зарплату батько, начальник цеху на заводі, приносив їй дитячий тортик в квадратній картонній коробці, на якій був зображений казковий герой: Буратіно, Незнайко або хтось інший, і, звичайно, нову ляльку в кольоровій ситцевій сукенці. У міру її дорослішання змінювався довколишній світ, додаючи нових фарб, не завжди яскравих і світлих, звуків — не завжди приємних, слів — часто незрозумілих.

До першого класу вона пішла в шість років, уміючи читати, лічити до тисячі, але найбільшим своїм досягненням вважала уміння правильно вимовляти слово «консенсус» яким щедро розбавляла свою мову, приводячи в захват рідних і чужих дорослих. За місяць занять в школі, які їй шалено подобалися, — краще за всіх читала, рахувала, розповідала вірші, її ставила за взірець учителька, — вона зіткнулася з несправедливістю.

На перерві її сильно штовхнуло чубате хлопченя, так що вона впала на покриту мастикою підлогу й забруднила коричневим білий гольф. Вона заплакала, а навкруги усі сміялися, і що сильніше плакала, то голосніший чувся регіт. А хлопченя на додаток крикнуло їй: «Дурепа й задавака!» Наталка інтуїтивно зрозуміла, а з роками переконалася, що у світі існує не лише любов.

Предмети в школі їй давалися виключно легко, але дружні стосунки з класом так і не вдалося налагодити, за нею затвердилося прізвисько «вискочка». За наполяганням батьків вона відвідувала школу бальних танців і музичну школу. Це вимагало дуже багато часу, і вона не страждала від відсутності подруг в школі, оскільки мала подружок у будинку — Настю і Ліду. Але перейшовши у восьмий клас вона відчула, що не все в її житті відбувається правильно. Настя і Ліда на той час переїхали жити до іншого району міста.

Хороші оцінки й похвали вчителів її більше не радували, а одного разу вона навіть збунтувалася вдома, коли мама попросила її зіграти для гостей. Вакуум спілкування з однолітками, попри те, що вона перетворилася на дуже привабливу дівчину зі сформованою фігурою танцівниці, надто впливав на неї.

Вона читала романи про любов, дивуючись, чому досі ні в кого не закохалася, хоча якщо вірити книжкам, це повинно було давно статися. Вона стала приглядатися, шукаючи об'єкт, гідний кохання.

Їх виявилося відразу три: чубате хлопченя — Коля, який за цей час виріс і став незмінним героєм шкільних змагань, будь то легка атлетика або баскетбол; потім її партнер по танцях -Володя, дуже красивий, довговолосий хлопець, старший од неї на три роки, з гнучким тілом, і викладач англійської мови Всеволод Юхимович, чоловік років сорока, з легкою сивиною в темному волоссі, що зовні нагадував американського актора Тома Круза та ходив у бездоганно випрасуваних костюмах.

Після деяких коливань вона викреслила зі списку чубатого Колю (не могла забути зіпсований гольф і сміх), зупинилася на гарненькому Володі, хоча довго вагалася, поки віддала йому перевагу перед Всеволодом Юхимовичем.

Дівочий арсенал для підкорення сердець обранців не відрізняється різноманітністю засобів і методів: довгі, сумно-тужливі погляди, за енергетикою близькі до лазерів; записки з плутаним текстом, майже непіддатливі дешифруванню; і вершина всього — телефонні дзвінки щовечора зі значущим мовчанням, переривчастим диханням і «випадкові», щовечірні прогулянки біля місця проживання об'єкта кохання.

Але всі три кандидатури незабаром відпали: Наталка випадково дізналася, що її партнер, вісімнадцятирічний Володя, живе разом з їхнім викладачем, і покинула танці; чубатий Коля серйозно захопився Надею з сусіднього класу і навіть з кимось через це побився, а Всеволод Юхимович ще до першої записки звільнився і поїхав за кордон працювати перекладачем. Подібні сердечні невдачі цілий рік краяли серце Наталці, але потім одна подія перевернула усе.