Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Вероніка Залевська?

— Так, Вероніка. Вона зараз у від'їзді, але скоро повернеться, — раніше оптимістичний голос продавця дещо зів’яв, а обличчям пробігла тінь. — У неї є багато робіт вдома, якщо хочете, можете подивитися — раптом виберете з готових картин. Я тут неподалік мешкаю — на Подолі.

— Охоче, — зрадів Олег.

«Я дізнаюся, де Вероніка живе і тоді вона нікуди не подінеться — розкриє таємницю своєї появи того вечора».

— Можете сьогодні зайти, але не раніше восьмої — у мене тут графік. Сільські пейзажі -це вже мої роботи. Не цікавлять вас?

— Дякую, ні. Вони прекрасно виконані, але я хотів би прикрасити своє житло абстракціями — нехай гості поламають голову, що на них зображено і над їх назвами.

— Ось моя адреса і телефон, — продавець передав візитку. Олег вголос прочитав:

— Валерій Врублевський. Художник. Дуже приємно було познайомитися, а мене звуть -Олег Зустрінемося увечері!

Вражений розмовою, Олег пройшов сотню кроків, поки не згадав мету свого походу сюди. «Який може бути театр, якщо увечері вдасться побувати удома у Вероніки? Навіть краще, що вона у від'їзді — чоловік нічого не підозрює та може щось бовкнути про дивацтва його дружини».

Олег дістав мобільника, збираючись зв'язатися з Наташею, як тут йому подзвонила Світлана:

— Олежко, мені дуже страшно, — вона плакала й голос її раз у раз уривався. — Ти не думай — я не неврастенічка. Ти зможеш сьогодні увечері заїхати до мене?

— Світланко, я б радо, але йду, як гончак, по сліду русалки, що зіпсувала нам вечір на дачі.

— Ти щось про неї дізнався? — голос Свєти став напруженим.

— Зовсім мало, але, припускаю, цього вечора насититися інформацією до межі.

— Ти з нею зустрічаєшся?

— Не зовсім з нею, але думаю, і цього буде досить.

— Удачі, будь обережний. Подзвони мені, а краще приїжджай у будь-який час, навіть дуже пізно, — в голосі Світлани прозвучала тривога.

«Світлані тепер усюди страхи ввижаються, але воно й зрозуміло — таке пережити. Тоді Вероніка її налякала своєю появою на дачі вночі, так тепер вона готова всіх собак на неї навісити. І що в ній страшного? Зате дивацтв — як у жмені маку».

Наташу звістка про те, що відвідування театру переноситься на наступний день, дуже збадьорило, і вона розповіла, ким Олег є насправді. Ще й наостанок відключила телефон, і хоч як Олег, вирішивши негайно все переграти назад на користь походу до театру, намагався до неї додзвонитися, байдужий голос повідомляв, що абонент знаходиться поза зв'язком.

Обитель художника знаходилася в старому чотириповерховому будинку на останньому поверсі і була просторою «двушкою». Вона була мало схожою на житлову квартиру: пересування там було ускладненим через неймовірну кількість предметів, нагромаджених в ній. Сивий Валерій дуже зрадів приходу потенційного покупця :

— Проходите, вибачте за творчий безлад. Не бійтеся — велосипед закріплений на стелі добре і на голову не впаде. Лижі — теж. Це моє ноу-хау: стелі дуже високі, під чотири метри, марно простоюють, і громіздкі предмети так і просяться туди.

У кімнаті до числа громіздких предметів був зарахований стіл — сиротливо знайшов прихисток на стелі і за допомогою хитромудрої системи тросів та роликів досить плавно опустився вниз. Під ним, в пазах-вирізах, виявилися укріпленими чотири дерев'яні табурети.

— Правда — здорово?! — поцікавився хазяїн, його обличчя світилося захватом від власних винаходів, і він чекав того ж від гостя-покупця.

— Так, звичайно, — погодився Олег, роззираючись довкола: шафи, етажерки, багато книг, що разом із картинами домінували в обстановці кімнати, а на стінах — світильники з довгими блискучими змієподібними шиями. У кутку кімнати знаходився мольберт з полотном і Олег не забув поглянути на нього до того, як хазяїн встиг прореагувати. Побачене переконало Олега — художник Вероніка Залевськая і таємнича дівчина на дачі — одна людина.

На полотні була зображена повністю гола дівчина з довгим, майже до пояса, волоссям прикрашена вінком з білого латаття. На її шкірі блищали краплі води, а смарагдові очі іскрилися, переливалися, але не від радості — від туги.

— Русалка! — видихнув Олег— Приголомшливо!

— Це моя дружина Вероніка. Картину ще не закінчено, і я не люблю показувати незавершені роботи, — сухо вимовив художник.

— Даруйте, з дитинства на цікавість страждаю, — відійшов від полотна Олег. — Дружина у вас — красуня.