Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Я не вмію самостійно вдома пити каву, а без неї довго не протягну, — сумно повідомив Олег, прощаючись з Наталкою біля її будинку.

— Голодний пайок піде тобі лише на користь — з'явитися можливість обдумати свою поведінку.

— Голодні — небезпечні, зазвичай закінчується тим, що спочатку вони починають пожирати очима, а потім... — тут його погляд зупинився на довгоногій шатенці в коротенькій спідничці, що прогулювалася неквапливим кроком.

— Навіть не думай! — строго вимовила Наталка, впіймавши його погляд. — Я тобі за півгодини подзвоню на домашній телефон, і якщо ти не відповіси.

— Що буде? — зацікавився Олег.

— Удавишся від надлишку емоцій! Ти можеш уже їхати — мені подобається спостерігати, як рушає твій автомобіль! — Наталка відправила Олега до салону автомобіля, ревниво спостерігаючи за шатенкою.

Удома, перш ніж лягти спати, Олег проглянув новини в Інтернеті: світова економічна криза набирала обертів, політики викривали один одного, і при цьому щиро вірили, що вже хто-хто, а самі вони — значно кращі за конкурентів, зірки шоу-бізнесу демонстрували свою брудну «білизну», у світі долар падав, в країні — ріс. Словом, особливих новин не було. Його зацікавила хіба що стаття про знайдену угоду Гітлера з дияволом.

У ній цілком серйозно стверджувалося: знайдений у Берліні договір між дияволом і Гітлером — справжній, як і підписи з обох сторін. Навіть ідентифікували підпис диявола за наявними подібними документами різного часу. Згідно з угодою, датованою 1932 роком, Гітлер пообіцяв свою душу дияволові через 13 років, і цим пояснюється стрімкий злет на вершину влади посереднього політика, і дата його смерті в квітні 1945 року.

«Саме так сатана і діє, — пояснив експерт доктор Лайбер. — Вибирає невдаху, що мучиться честолюбством і жадає мирських задоволень, та й обіцяє виконати його бажання. В результаті — безліч бід для оточення й повна катастрофа для того, хто «купився» на його обіцянки. І Гіт-лер повністю укладається в цю схему».

— Після читання такої статті важко не повірити в гіпотезу Свєтки, — позіхнув Олег. — Тільки такий Хома невіруючий, як я, може заперечувати. А так усе здорово вкладається до схеми: кровожерний Родіон Іконников нишпорить білим світом і кожні тридцять років позбавляє життя та душі одного зі своїх нащадків. Словом, маячня божевільного! За Свєткою потрібно доглянути, направити на шлях істинний.

Олег розташувався в кріслі поруч із каміном на дачі Андрія. Вікна щільно зашторені, і довкола, — на столі, на підлозі, — розставлені запалені свічки в старовинних канделябрах, що відкидають фантастичні тіні на стіни, забарвлені бордовою фарбою. У каміні горять, потріскують дрова, але тепла вони не дають, і в кімнаті досить прохолодно. Навколишня обстановка Олегові не подобається: вона якась зловісна, давить на нерви. Він підводиться, мерзлякувато щулиться, озирається довкола і кричить:

— Андрію! Світлана! Де ви?! — і враз до нього доходить, що Андрія немає в живих. Йому стає страшно, він підходить до дверей, збираючись вийти, і раптом бачить, як ручка дверей починає повільно рухатися, опускатися — хтось збирається зайти в кімнату. Олег задкує — йому дуже страшно, він упевнений — зараз до кімнати зайде мертвий Андрій. І в його пам'яті спливає мертве, холодне обличчя друга в труні.

Дверна ручка продовжує свої рухи догори-донизу, все більше прискорюючись, але ніхто не входить, хоча двері не замкнуті. Задкуючи спиною і не зводячи погляду з дверей, Олег раптом чіпляється за чиюсь ногу і насилу зберігає рівновагу.

Його обдає морозом від ніг до голови — в кімнаті він не один! Наступної миті Олег вже сидить в кріслі, а напроти нього поправляє вугілля коцюбою в каміні худий, високий чоловік в смугастому допотопному костюмі — трійці з яскраво-червоним метеликом в цятку і в темному казанку.

— Бажаєте вина? Глінтвейн? Віскі? — цікавиться чоловік, не повертаючи голови у бік Олега. Голос низький, трохи хрипкий. Олег негативно махає головою, не в силах вимовити ні слова.

— Ви що ж це, батеньку, — злякалися? Так це — сон, а в нім чого тільки не примариться... Чи біса ніколи не бачили? — чоловік повернув голову, і Олег здивувався його очам: великим, витрішкуватим, з дуже маленькими зіницями, немов цяточками. — Помиляєтеся, добродію, бачили і не раз. Що-небудь вживатимете або усе це викинути геть?

Олег побачив, що журнальний столик повністю заставлений всілякими напоями із спокусливими етикетками. Він покрутив головою на знак відмови і тієї ж миті столик перекинувся, пляшки з шумом попадали й розбилися — усі до одної.