Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Ти думаєш — він помер? — Світлана пила коньяк маленькими ковточками, і її щоки помалу наливалися рум'янцем.

— Світлана, що ти говориш?! У тебе є сумніви?! — Олег навіть сторопів, знаючи її як прагматичну й раціональну жінку. — За моїми підрахунками, він десь 1887-1888 року народження, так що йому повинно бути зараз більше ста двадцяти років — явний рекордсмен навіть для книги рекордів Гіннеса.

— А якщо йому диявол дарував безсмертя? — Світлана без посмішки, цілком серйозно подивилася на Олега. — Згадай, як закінчується щоденник.

— Я з тобою не сперечатимуся про саме існування диявола, але це... повна маячня! У тебе є якісь сумніви в тому, що автор щоденника мертвий?

— Так, є. По-твоєму, яким роком закінчується щоденник?

— Гадаю, 1919 або початком 1920.

— Перша дата точніша. Я порилася в бібліотеці й дізналася: погром Чорнобиля бандою отамана Острука відбувся в середині 1919 року. Ти звернув увагу на приписку знизу рукою Андрія?

— Так, хоча я не думаю, що це Андрій. Втім, це не важливо: якісь імена, по батькові. Вони тобі відомі?

— Розпочнемо з дат, — Світлана була тепер виключно спокійна й урівноважена, нагадуючи себе колишню, навіть відставила в бік надпиту чарку з коньяком. — Щоденник закінчено в 1919 року, Валентин Миколайович — 1949 рік, Олександр Петрович — 1979 рік. Між ними інтервал рівно в тридцять років. Тобі, це ні про що не говорить? Родіон Іконников був прадідом Андрія. У 1917 році його дружина, Єлизавета Львівна Шувалова народила близнят від цивільного шлюбу з невідомою особою на ім'я Микола — Валентина й Петра, але під час пологів померла. Дітей забрали собі її батьки: Лев Прокопович і Яніна Францівна, зрозуміло, надали їм своє прізвище — Шувалови. Під час революції вони втратили свої статки й не змогли втекти за кордон. У кінці двадцятих років колишнього статського радника Льва Прокоповича заарештували й розстріляли.

В ті часи дворянське походження — немов чорна мітка, і Яніна Францівна переписує дітей померлої дочки, на прізвище її чоловіка — Ікон-никова, міщанина за походженням, ветеринарного лікаря, зниклого без вісті після революції, але по-батькові залишає від справжнього батька. Валентин Миколайович Іконников в 1944 році одружується, і наступного року в нього народжується син Олексій. Його брат Петро, одружується в 1945 році, і в нього народжується син — Олександр.

— Ти мене цими родинними зв'язками і хто від кого пішов, заплутала. Я лише зрозумів, що Олексій Іконников — це батько Андрія.

— Здійснено, вірно.

— І що з цього виходить?

— Валентин Миколайович, дід Андрія, в 1949 року, у віці 32 років, гине за таємничих обставин — його тіло покремсане. Вбивці не знайдені. Олександр Петрович, дядько Андрія, в 1979 року, у віці 33 років, зникає. Через рік його спотворені останки знаходять в лісі, вбивцю також не знайдено. А тепер гине Андрій — у віці 33 років через 30 років після загибелі дядька.

— Збіги вражають, але чого тільки не трапляється на білому світі дивного, але потім виявляється — все має своє раціональне пояснення. — Олег побачив, як в очах Світлани за мірою розповіді розгорявся жах, і, щоб оволодіти собою, вона допила коньяк, відразу поспішивши до бару — повторити.

«Її потрібно заспокоїти і не піддаватися на цю містику, бо в її стані це може дуже погано закінчитися».

— Світланко, я тобі розповім одну бувальщину, що сталася в моєму будинку. Сусідка поверхом вище помирала від раку. Її дочка кілька років тому виїхала в США, а син-наркоман нещодавно звільнився з в'язниці. Ця сусідка обміняла свою двокімнатну квартиру в центрі на однокімнатну на масиві, і, природно, отримала солідну різницю. Приїжджає тридцятидев'ятирічна донька зі США попрощатися з мамою, дізнається про продаж і про те, що всі отримані гроші потрапили до рук недолугого брата.

Дочка в істериці, вимагає свою долю у вмираючої, шукає в квартирі, що є цінного, щоб продати. А на ранок дочка помирає, і її спалюють у крематорії на день раніше, ніж померла її мати.

— Який жах! — вигукнула Світлана, ще більше збліднувши.

— З одного боку можна порахувати, що її покарало небо за негідне ставлення до вмираючої матері, а насправді все дуже просто. Дочка надзвичайно захоплювалася міцними спиртними напоями упродовж багатьох років, ось серце й не витримало. Так і в цих датах і смертях -вбачаю лише збіг.

— Ні, тут зовсім інше, — уперлася Світлана. — Зі щоденника ясно — Родіон Іконников заклав за їхній з Ревекою порятунок душі своїх нащадків. Йому дияволом було даровано безсмертя, якщо кожні тридцять років він приноситиме тому в жертву нову душу свого нащадка.