Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Убити — це не означає передати душу дияволові, — заперечив Олег — Скрізь в літературі йдеться про добровільну передачу душі дияволові, і тільки власної.

— Отут і грають роль сатанинські ритуали, що дозволяють принести дияволові душу близьких родичів. В середні віки було декілька гучних процесів над відьмами та чаклунами, що спеціально зачинали немовлят для принесення в жертву дияволові не лише тіла, але й душі.

— Ой, Свєтко, ти в такі містичні нетрі лізеш — сама себе лякаєш. Адже страх ночі вигаданий людиною, але не вона страшна, а те, що під її покривом відбувається. Мерців бояться — але що ті можуть зробити живим? Бояться чаклування сільської відьми — але якої шкоди може завдати магічне закляття, якщо тільки людина не сприйме його серйозно?

— Мені страшно, Олег, і я переконана — це не просто збіги. Я навіть бачила вбивцю Андрія!

— Ти бачила вбивцю, Андрія?! — Олег подивився на молоду жінку: «Ні, Свєтко, на божевільну ти не схожа».

— Так, я бачила вбивцю,але... уві сні.

Олег не знав, що робити: прийняти слова як безглуздий жарт або переконати її звернутися до психотерапевта?

— Це був тільки сон, але я упевнена — бачила справжнього вбивцю. Ти сам розумієш, якщо я розповім про це слідчому та передам йому прикмети вбивці, то він помістить мене до психушки.

Олег полегшено зітхнув: «Свєтка цілком адекватна, а її страхи — це від хвилювання через смерть Андрія. Трохи відпочине, відіспиться, заспокоїть нерви й повернеться в норму».

— І як виглядав цей вбивця? — ледве стримуючи усмішку, вимовив Олег. — Дряхлий стод-вадцятирічний старий зі скрюченими пальцями, що пересувається з паличкою в одній руці і ножем в іншій?

— Даремно глузуєш, Олежко. Ні, він виглядає значно молодшим, — образилася Світлана. Тут заграла мелодія мобільного Олега.

— Ти думаєш, я пробачила твою поведінку в парку!? Вважаєш достатнім відбутися жалюгідними поясненнями, а потім знову зникнути й ігнорувати мене?! — пролунав збуджений голос Наташі.

— Наталі! Боже, який я радий почути тебе

— вчора цілий день, вечір і ніч думав про тебе! -Олег поглядом попросив вибачення у Світлани і вийшов у коридор.

— Ти ще знущаєшся з мене?! Якби думав -подзвонив! Що ти вчора робив увечері?

— Ти мені не повіриш, але я цілий вечір і півночі читав старовинний щоденник.

— Як же ти міг думати про мене, якщо читав?! Брешеш, ти, Олежко! Нахабно брешеш!

— Ні, зараз не брешу. Ми саме проводимо невеликий диспут по прочитаному.

— Хто — ми?! — голос Наташі став підозрілим і знизив частоти.

— Я та Світлана. Уявляєш?

— Зрозуміло. Вчора не подзвонив, сьогодні теж не збирався мені дзвонити. У тебе що -амури зі Світланою? — різко перервала Наталка, і її голос був повний образи.

— Наталі, облиш порожні підозри. Світлана

— дружина мого друга, його вдова... Вона потребує дружньої підтримки.

— А я — нічого не потребую! Навіть звичайної телефонної розмови. Я так розумію — між нами усе закінчено?! У тебе інші інтереси: старовинні рукописи, диспути?!

— Наталі, не будь максималісткою. До речі, в тому рукописі згадуються есери-максималісти. Ти, випадково, не член бойової організації есерів?

— Олеже, мій терпець урвався! — струною задзвенів голос Наталки.

— Припиняю жарти і дійсно серйозно повідомляю: я за тобою скучив, навіть дуже і дуже, звідси витікає: палаю бажанням з тобою зустрітися. Години через дві, в центрі. Виноска: збирався до тебе подзвонити, якраз перед твоїм дзвінком, але ти випередила.

— Я теж серйозно й дуже коротко: через сорок хвилин біля Будинку кіно. Я взяла квитки.

— Наталочко, не можна так різко. Давай підемо на пізніший сеанс. Тут такий диспут.

— Я усе сказала — рівно сорок хвилин чекаю, якщо потрапиш в «пробку» — передзвониш, але без обману. Цілую й чекаю!

— Їдь, Олежко. Я тебе й так навантажую усім цим. Але ти подумай, про що я тобі розповіла.

— Свєто, якщо ти упевнена, що тут замішаний диявол...— Олег розвів руки.

— Диявол нічого сам не робить — він звик діяти людськими руками. У мене з голови не виходить та ніч на дачі.

— Світлана, я бачив ту дівчину — вона не русалка, не диявол, а звичайна людина, але, як на мене, трохи несповна розуму. Вона дещо в мене забула, а я як істинний джентльмен не можу собі це присвоїти, тому її розшукаю й спростую усі твої підозри. Бувай, Свєтко, я побіг Пий валеріану, багато спи й закинь чимдалі цей безглуздий щоденник.

Пізно ввечері Олег повернувся додому один — після фільму Наталка відмовилася піти до нього на каву. Вона ще ображалася за інцидент в парку й намагалася за будь-якої нагоди це підкреслити.