Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Коли настане Страшний суд, який вершитиме Бог Саваоф, — Данило Філіпов [27] Засновник секти хлистів (XVII ст.), збіглий солдат, що проголосив себе «Саваофом», що утілився, превьішнім «Богом». ,— він помилує лише «христів», а усі інші прирікаються на вічні страждання.

Я не сперечався з ним щодо проголошуваних ним сміхотворних «істин», які позбавили розуму й волі і чоловіків, що знаходилися тут, і жінок. Мені потрібно було почекати достатній час для одужання Ревеки, і ми відправимося геть з цього острова божевільних. Підкоряючись, після духовної бесіди я відправився до житла самозваного Христа.

По дорозі Євлампій повідомив, щоб стати членом команди їхнього «корабля», керованого Керманичем-Христом-Федором праведною дорогою, я зобов’язаний пройти «приведення» -обряд посвячення в «христи», інакше не зможу брати участі в загальних молитвах — радіннях.

«Назвався груздем, лізь у козуб», -подумав я і покірливо оголився в сінях будинку, знявши одяг, натомість надівши на голе тіло довгу білу сорочку. У світлиці було багато народу, усі в такому ж одіянні, як я, зі свічками в руках, утворили неправильне коло. Мене змусили зайти на середину й встати на коліна.

Лжехристос Федір загугнявив над моєю головою, вимагаючи від мене беззастережної покори, збереження таємниці їх вчення, «неоголошуючи її ані батькові, ані матері, ані батьку духовному, ні другу мирському, дотримуватися таємниці про те, що побачиш та почуєш на зборах, не жаліючи себе, не устрашившись ані батога, ані вогню, ані меча, ані всякого насильства». Згнітивши серце, я раз у раз повторював за ним: «Присягаюся та покоряюся!»

У кінці мови, Федір, люто пронизуючи мене поглядом, загрозливо заявив, що для кривоприсяжника муки починаються значно раніше, ніж він потрапить до пекла.

Потім він дозволив мені звестися з колін і урочисто оголосив, що тепер я новообраний брат. Люди, що оточують мене, почали радіти, співати, крутитися на місці, і в руках у них, замість свічок, опинилися вербові лозини, якими почали завдавати сильних ударів по тілу, пересилюючи біль, намагалися радісно усміхатися. По сигналу Лже-Христа-Федора, не припиняючи обертань навколо себе, биття власних тіл, вони почали рух по колу. Звідусіль чулися крики, стогони, вигуки радощі, що зливалися в нерозбірливе багатоголосся.

Поряд зі мною опинився Євлампій, що перейняв на себе обов'язки мого наставника, сунув вербову лозину мені в руку.

— Погано стараєшся, брате — з такою завзятістю в ангельські чертоги не потрапиш! — і тут він «показав»: мою спину обпалив біль удару, одного, другого, третього. А він примушував повторювати услід за собою:

Мені довелося підкоритися, повторювати за ним слова, завдавати собі ударів, але менш болісних, ніж ті, якими він почастував. Кружляння на місці до запаморочення, повторення безглуздих слів незліченне число разів, до отупіння, до вимкнення свідомості, біль від ударів, що став набувати форми гострого бажання, і своя ж рука вже хльостала по спині щодуху. Але ще більший вплив робило оточення: нещадно б'ють себе лозинами, крутяться дзиґою, і голосно бубонять лже-молитви.

Я помітив, як дехто, зробивши дурнувато-блаженний вираз обличчя, закочували очі в екстазі, і, сіпаючись в конвульсіях, падали на підлогу. Інші, навпаки, відчули приплив енергії й біснувалися, здійснюючи дико стрибаючи, або розряджалися потоками словесної тарабарщини. Жінки скинули з себе балахони, опинившись лише в нижніх спідницях, безсоромно трясли грудями в русі, демонструючи, як на спинах понабрякали багрові роздуті сліди від ударів.

Божевілля, що охопило їх, було подібно до заразної хвороби, яка підкорювала все більшу кількість присутніх, не минуло воно й мене, опанувавши моїм розумом підступно й незбагненним чином. Від поривчастих рухів біснуватих гаснули свічки, встановлені по кутах кімнати, і незабаром настала темрява, а разом з нею моя свідомість затьмарилася повністю. Пам'ятаю лише потік емоцій, що обрушилися на мене, подарували блаженство й небачену гостроту відчуттів.

Отямився від передсвітанкової прохолоди. Нестерпно боліла голова, що перетворилася на чавунну чушку, хотілося пити, але найжах-ливіше було в тому, що на мені, в задертій під саме підборіддя сорочці, лежала повністю гола жінка з розпущеним волоссям, що закривало її обличчя, котре спочивало у мене на грудях. Тут я згадав, як, спіймавши в темряві її вабливе, тремтяче від пристрасті тіло, довго займався з нею коханням. Втім, яке ж це кохання? Нами володіла лише хіть!