Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Уранці нас розбудив грізний окрик:

— Хто такі?! Як сюди потрапили?! — і на мене вирячилося дуло мисливської берданки в руках кремезного бородатого мужика. Ніби й одяг у нього був звичайний, і говір не відрізнявся від тутешнього, хіба що лице було незвичайне, жовто-бліде, немов він увесь час проводив далеко від денного світла, і я відразу відчув в ньому щось чуже й страшне. Під конвоєм цього мужика ми попрямували вглиб острова.

Про цей острів, розташований серед боліт, розповідав Арон, але він не знав, що тут уже є населення. Ми пройшли повз добре помітний старовинний земляний вал, порослий сосною, за яким показалася пара десятків дерев'яних хатинок, в яких проживали «божі люди», — так вони себе називали.

Мою напівправдиву розповідь про те, що рятуючись на болоті від бандитів, ми заблукали і випадково вишли на острів, мужик, що назвався Григорієм, прийняв на віру дуже спокійно. Мовчазна жінка в білій хустці, з постійно опущеним поглядом, дала нам поїсти пісного борщу й запросила пройти до лазні. Подорож болотом позначилася на Ревеці: вона захворіла, піднялася висока температура, і її лихоманило. Лазня виявилася до речі, і я здолавши її опір, завів в парну і змусив повністю роздягтися.

Припускаю, через високу температуру вона не зовсім ясно сприймала реальність, і мої сни справдилися. Я на власні очі побачив її голе дівоче тіло — вона сором’язливо прикривалася руками, поки я не поклав її на полицю й уміло не пропарив березовими віниками. Після лазні вона перевдягнулася в принесене одіяння — довгу, цупку полотняну сорочку, підперезалася широким матер'яним поясом, напилася гарячого відвару на травах і одразу ж заснула за столом.

Я переніс її на руках на довгу пічну лежанку, виявилося, протоплену, незважаючи на досить теплу погоду — видно хазяї постаралися, зауваживши її хворобливий стан. Уклав її на кожух і приліг поруч — оберігаючи. Я не знав, що нас чекає попереду, але зараз я був безмірно щасливий і, обійнявши дівчину, провалився у важкий сон без сновидінь.

Я прокинувся серед ночі, немов мене щось підштовхнуло зсередини. Знизу — прикрита зе-леним абажуром тьмяна гасова лампа на столі, за котрим мовчки сиділо троє великих, бородатих мужиків в косоворотках, майже вповні подібних до нашого хазяїна — Григорія, але його серед них не було. Колір їхніх облич у світлі лампи був жахливим — немов вночі ожили мерці. Волосся в них блищало, змащене жиром. Тут же стояли дві жінки у білих хустках і темному одязі.

У одній я пізнав хазяйку будинку, в якому ми знаходилися; вона стояла прямо, немов статуя, утупивши погляд в підлогу.

— Прокинувся?! — відразу відгукнувся один з них, костистий, великий, з хижим кривим носом, рудій, що звужується донизу, бородою, не дивлячись в мою сторону. — Злазь сюди — погомонімо.

Бесіда посеред ночі не провіщала нічого хорошого, але робити було нічого — я зліз, і, підійшовши до столу, всівся на вільну лаву. Ця трійця не викликала в мене довіри, і я жалкував, що не маю при собі зброї — пропажу шашки відразу помітив повернувшись з лазні, але тоді не надав цьому значення.

— Угорі — жінка твоя? — мужик вилупився на мене, і я захолонув — який неприємний був у нього погляд, пронизливий і в той же час невиразний, порожній. Зіниці очей зовсім маленькі, трохи більші за зерня маку — таких я й не бачив ніколи. Може, він незрячий?

— Ні, це моя родичка. Далека.

Я намагався зрозуміти, до чого ця розмова про Ревеку. Невже вони замислили погане відносно неї?

— Це — добре! — глибокодумно зауважив мужик. — Дружина — від диявола. Перший чоловік Адам согрішив, догоджаючи плоті, взявши в дружини Єву, цим впавши у великий гріх, який безрозсудні люди досі наслідують. Дружина має бути духовна, а не плотська, і жити з нею потрібно — аки з сестрою. — Тут же без переходу. — Євлампію, допоможи їй. — І, вже до мене, напруженого, як перед боєм. — Ти ж мені збрехав — не родичка вона тобі! Думки гріховні маєш відносно неї.

Мужик, якого звали Євлампієм, став на ослін і заходився водити руками над сплячою Ревекою, не торкаючись до неї.

— Не вкраде він твою голубку, не хвилюйся, а зробить їй добро — вилікує. Особливий дар у нього в руках є. Ми — божі люди, добро людям робимо, якщо в них серце для нас відкрито.

Незважаючи на його вкрадливий голос і слова, щось мені в їхнє добро не вірилося, але Єв-лампій, поводивши руками, спустився з лави, й вони усією компанією вийшли, залишивши мене в невіданні щодо їхніх намірів стосовно нас.