Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Найжахливіше почуття, яке переживає людина — це відчуття своєї незначущості й безпорадності, — я нічим не міг допомогти Іцхаку Менделеві. Хоча залишалася ще можливість повернутися й дізнатися в самого Менделя — не виключено, що в нього був тайник з грошима, які допоможуть врятувати йому життя.

— Ревека! — ім'я, що спливло у свідомості, оглушило мене, змусивши скажено запульсувати в скронях кров. — Що з нею? Я, звичайно, можу знову повернутися до Менделя й дізнатися у нього про схованку, навіть врятувати його цим. Але — Ревека! Можливо, вона також потребує допомоги, а я витрачаю дорогоцінний час!

Мені згадалася притча, розказана Менделем про двох євреїв, що опинилися в пустелі із запасом води тільки для одного. Тоді Іцхак, хитро примружившись, запитав мене, як їм слід було поступити? На мою відповідь — розділити воду навпіл, радісно повідомив: «Тоді загинуть обоє. На думку рабби Аківи, слід врятувати життя одного з них. Кого? Вибір завжди важко зробити, але — потрібно!»

Зараз я теж зробив свій вибір (нехай пробачить мене Іцхак Мендель!), вирушивши до будинку, де живе Ревека. Я не замислювався про те, що подумає про мене Іцхак Мендель, коли в конвоїрів вичерпається терпіння мене чекати, у свої передсмертні хвилини, з останнім ковтком повітря, він лише промовить: «Адонай!» — і зникне в глибинах Прип'яті.

Просторий будинок Аврахама Ісраеля мене зустрів вибитими вікнами, розкритими навстіж дверима, шумом голосів усередині та дівочим лементом наповненим жахом. Хазяї будинку знайшлися відразу — лежали на підлозі в калюжі крові, посічені шашками. Я рухався на шум, незважаючи на розсудливість внутрішнього голосу: «Що ти можеш зробити один, без зброї? Нічого! Йди звідси, з цього міста — забудь усе! Решта зробить для тебе час»!

Але я уперто, як бик, повний дурної крові, яка не відала страху, йшов уперед, і без роздумів розкрив двері, за якими чулися голоси. Гола Ревека лежала на ліжку, один з повстанців утримував її руки. Другий примостився на ліжку із спущеними штаньми, намагаючись упоратися з її ногами. Мені поталанило: їхні рушниці стояли біля дверей, через які я увійшов.

Я зорієнтувався швидше, ніж вони: підхопив гвинтаря й сильним ударом прикладу в голову скинув «оструковця» зі спущеними штаньми на підлогу, де валялися залишки одягу дівчини. Другий вихопив шашку, кинувся на мене, але я вже встиг перекрутити затвор рушниці і вистрілив майже упритул. Куля із жах-ливою швидкістю наскрізь пронизала йому груди, змусивши захлинутися кров'ю, випустити шашку й осісти на підлогу. Я знову перекрутив затвор, і наступна куля знесла йому півголови, розкидавши кругом мізки.

А я вже займався тим, із спущеними штаньми, довбаючи йому голову прикладом, поки вона не перетворилася на жахливу кашу і лише потім перевів погляд на Ревеку. Дівчина, тремтіла, стукаючи зубами, немов в лихоманці, сиділа на ліжку, підібгавши ноги, обхопивши їх руками, і не зробила анінайменшої спроби укрити свою голизну. Її очі були широко розплющені, але, схоже, навіть якщо вона й бачила мене, то не пізнавала.

Я скинув пальто і, витрусивши з шинелі позбавлене життя тіло із спущеними штаньми, надів її на себе. Підперезався ременем з шашкою, на голову нап’яв папаху — тепер я нічим не відрізнявся від бійців армії Острука. Слід було знайти одяг для Ревеки, що, як і раніше, нерухомо сиділа на ліжку. Спочатку збирався замаскувати її одягом другого бійця, але потім відмовився від цього: її обличчя і під папахою видало б в ній дівчину — подібний маскарад був приречений на невдачу.

Я вирішив зайнятися пошуками одягу й вийшов з кімнати в коридор, молячи Бога, щоб не нагрянула сюди нова команда грабіжників. Якась постать кинулася до мене, і я ледве встиг зреагувати на неї прикладом рушниці, але лезо ножа встигло пропороти рукав шинелі і злегка зачепити руку. Нападник відлетів до стіни і завмер під дулом рушниці в моїх руках — це виявився Арон, без верхнього одягу, лише в «талес-котене».

— Ви — з ними?! — в його голосі зазвучав не скільки питання, скільки злість, безсилля звіра, що потрапив до пастки.

— Ні, це — маскарад,. — на пояснення не було часу, може, простіше його тут пристрелити? Але Ревека дуже слабка після пережитого й навряд чи самостійно зможе йти. Я прийняв рішення.

— Нам потрібно рятувати Ревеку — вона в кімнаті, але їй потрібний одяг Знайди його, а я доки тут повартую, щоб не з'явилися бандити.

— Я не вірю вам. Я повинен переконатися, що з Ревекой все гаразд. — вимовив юнак, напружившись, немов для стрибка. Я ногою розкрив двері до кімнати: