Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Але найнеприємнішим виявилося для мене, квартиранта хасида Менделя, що цього дня запалювати світло теж вважалося роботою, а палити гас цілий день було безрозсудно, і в зимовий час мені доводилося рано лягати спати, що було дуже проблематично через галас, що доносився з найближчої синагоги.

Містечко було багатонаціональним, і тут мирно сусідили різні релігії і навіть єресь. Окрім трьох православних церков, з яких я вважав за краще відвідувати найбільш старовинну, — Іллінську, були тут римо-католицький костьол і навіть розкольницька церква — в ім'я св. Філі-па — митрополита Московського. Окрім цього, тут проживала численна община старовірів, що трималася ізольовано і до себе не допускала сторонніх.

З Ревекою я бачився уже не так часто, але її образ мене переслідував скрізь, де б я не був, що б не робив. Моє серце кожного разу здригалося при зустрічах на вулиці з дівчатами, схожими на неї, але це були лише бліді копії Ревеки, не більш ніж її тіні! Читаючи старовинні трактати, літописи з багатої бібліотеки Іллінської церкви, які мені люб'язно надавав її настоятель, отець Петро, я іноді не міг зосередитися: думки про Ревеку відносили мене дуже далеко від нафталінових подій старовини.

Я мріяв про неї, про її тіло, по ночах я згадував наші ночівлі в сільських хатах, коли лежачи на підлозі, ми притискалися одне до одного, і тепер мені здавалося, що з її боку в цьому було не лише бажання зігрітися, а щось більше.

По ночах я задихався від пристрасті, повертаючись в думках до того недалекого минулого, уявляючи: а якби я спробував її поцілувати? Спочатку ніжно, по-батьківськи, як цілують улюблене чадо на ніч, але потім... мої фантазії поширювалися все далі і далі. У своїх мареннях я все сміливіше поводився з нею, і їй це подобалося! Я задихався від бажання, бгав ковдру, згортаючи її поруч із собою подібно до людського тіла, але це була тільки бутафорія!

Після таких ночей я намагався знайти привід, щоб зустрітися з Ревекою, спілкуючись, я свердлив її поглядом, намагаючись проникнути в її думки: чи є там місце для мене? Але розмовляв з нею якимсь чужим, дубовим голосом, зачіпаючи абстрактні теми. Якщо нашій бесіді не заважав ніхто сторонній, вона перетворювалася на колишню веселу Ревеку-Розалію, дуже безпосередню й несподівану в словах та вчинках, і в моєму серці розгоралася надія. Але якщо ми були не одні, то з неї зайвого слова не витягти, і на мене немов віяло холодом.

Повернувшись до себе, я в деталях аналізував розмову, оцінюючи кожне її слово, кожен погляд і жест. Будь-яка дрібниця могла довести мене до розпачу або до захвату, породивши надію.

Надію — на що? Я, як і раніше, одружений, хоча дружина пішла від мене до іншого і я не знаю нічого про її долю. Я майже вдвічі старший від Ревеки, і найголовніше — вона з хасидської сім'ї, де до питання шлюбу підходять дуже суворо: з іновірцями — зась. Тільки тут я зрозумів, яку потрібно було мати мужність Маргаліт Со-ломонівні, щоб вийти заміж за християнина. У мене не було сумнівів: це можна зробити тільки в ім'я кохання, але чи кохає мене Ревека?

Це можна довідатись, зважившись на відверту розмову з нею, але хіба у мене були хоч якісь підстави для цього?

У Чорнобилі мешкав багатий торговець рибою Гершель Шмеєль з дивним прізвиськом Мамзер, дуже поважного віку, але неодружений. Коли я поцікавився у Менделя, що означає слово Мамзер, той пояснив, що його володар з'явився на світ від подружньої зради заміжньої жінки або від кровозмішення. А закони Галаха забороняють з правого ложа євреєві вступати в шлюбні узи з мамзером.

Тому Гершель, незважаючи на багатство, міг би знайти наречену тільки з мамзером, прирікаючи своїх нащадків на подібні страждання аж до десятого покоління, але він вирішив залишитися неодруженим. Крім того, Іцхак роз'яснив, що хасиди, коли одружуються, не повинні порушувати гіллуй арайот — норм, що мають ряд вимог навіть стосовно віку жениха: він не повинен бути значно старшим за наречену. З усього того я зрозумів: у мене немає щонайменшого шансу щодо Ревеки.

Незабаром Іцхак повідомив, що Ревека заручена з юним Ароном, сином Мейзела-м'ясника, і весілля в них призначене на осінь, відразу після свят Рош-а-Шана і Йом-Кипур.

— Ти побачиш, як у нас святкують наш Новий Рік! — мрійно примружив очі Мендель, немов викликаючи з пам'яті картини минулих святкувань, — звуки шофар, співи, що будять душу, святковий стіл з медом і яблуками.

— Іцхаку, скоріш за все, цього я не побачу: збираюся на початку літа вирушити назад до Києва, — перервав я його.