Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Звичайні наші ночівлі в сільських хатах полягали в тому, що хазяї стелили нам на підлозі якісь ганчірки, старі кожухи. Ми укладалися разом, тісно притискаючись один до одного, накрившись її кожушком і моїм пальтом. Я відчував навіть крізь одяг жар її тіла, і у мене починала крутитися голова від дотику до неї, виникали фривольні думки, що переходили в сновидіння.

Я засипав пізніше від неї, немов сонне, рівне дихання дівчини служило для цього сигналом, а прокидався значно раніше, і, незважаючи на усі труднощі дороги, ці дні й ночі залишаться в пам'яті найщасливішими в моєму житті.

Що ближче було завершення (чи фінал) нашої подорожі, тим менш балакучою ставала Ревека. Коли я це помітив в розмові, вона трохи розгубилася:

— Розумієте, Родіоне Івановичу, далеко від будинку я себе почувала Розалією Любомир-ською, а в рідному містечку буду лише Ревекою Исраэль з небагатої хасидської сім'ї. Я попрошу вас не розповідати детально про нашу подорож.

Я згадав, яким чином відбувалися наші нічліги, і густо почервонів.

— Багато з того, що я дозволяла собі в Києві, тут вже не можу допустити: у нас дуже сильні традиції та віра. Моя тітка Маргаліт, відколи вийшла заміж за християнина, більше в Чорнобилі не з'являється, хоча у неї прекрасні стосунки з моїм батьком. Хасидська община після того, як вона своїм заміжжям порушила закони Галаха [21] Закони іудаїзму, що регламентують релігійне, сімейне і цивільне життя євреїв. ... — вона зробила паузу, підбираючи слова , — її не розуміє.

Чорнобиль, як я і припускав, виявився звичайним схованим у глухомані провінційним містечком: він налічує не більше двох тисяч будинків, переважно — з єврейським населенням. Її батьки дуже привітно зустріли мене, ситно нагодували, хоча самі, як і Ревека, майже нічого не їли, посилаючись на початок поста з мудро-ваною назвою 10 Тевета.

Незважаючи на свій просторий дім і наявність вільних кімнат, мене визначили на нічліг і подальше проживання до свого далекого родича — Іцхака Менделя, власника та єдиного продавця невеличкої крамниці, яку, як й інші торгові заклади, називали на польський манер склепом.

— Рахіле, чому не заходиш в склеп до Менделя, в якого все є, чи я для тебе занадто старий?

— Іцхаку, мені все одно, скільки тобі років, але мені потрібне мило, якого у тебе немає, а є у Мойші.

— Хто тобі сказав, що у мене немає мила? У мене найкраще мило! — обурювався Іцхак та мало не примусом затягував до своєї крамнички потенційного покупця, немов павук необережну муху. За годину очамріла від розмов жінка вискакувала з крамнички, притискаючи до грудей геть не потрібну пательню, й не знала в який бік йти і навіщо, а Мендель знову займав свій пост в очікуванні наступної жертви.

Завдяки його балакучості я незабаром дізнався про життя й звичаї цього невеликого містечка. Хасидською общиною керував магдид [22] проповідник ребе Шломо Бен-Ціон Чорнобилер, що належав до знаменитого роду чорнобильських цадиків, засновниками якого були Менахем-Нахум Чорнобильський та його наступник Мордехай Чорнобильський, канонізовані в ранг іудейських «святих» за праведне і богоугодне життя. Вони були поховані тут на цвинтарі, в двох великих мавзолеях.

Мендель мені роз'яснив, чому батьки Ревеки не поселили мене у себе.

— Родіне, — благодушно посміхнувся він після вечері з хмільними узливаннями за мій кошт. — Старий Авраахам тебе послав до мене, — тут він подав знак, щоб я знову наповнив чарки горілкою, — через те, що не може його незаміжня дочка жити під одним дахом з чужим чоловіком. Ревека — дівчина примхлива, пішла не в матір, тиху Кохаву, а в його сестру Мар-галіт, яка все й усім робила наперекір. Її, ме-шуммад [23] відступниця, вихрест , треба було просватати за християнина, щоб вона втекла з-під вінця з євреєм! Але, запам'ятай: єврей, навіть погрішивши, залишається євреєм!

Побут в містечку, як на мене, був одноманітний, спокійний, наповнений нудьгою. По суботах у хасидів був шабат — свято, яке вони святкували кожного тижня. «Пам'ятай день суботній і шануй його: шість днів працюй і завершуй усі справи свої, а на сьомій — усі справи роби тільки для Бога» — цитував священне писання Іцхак Мендель, вбираючись в старий, але білий лапсердак. Містечко на шабат преобража-лося, вулиці наповнювалися хасидами в білих таласах і лапсаках, хутряних шапках у будь-яку погоду, що бурхливо виявляли свою радість.

Усі п'ять синагог містечка було наповнено молитовними криками, які не вщухали навіть вночі. Здавалося, з усіх боків містечка мчали бенидикції: Елохейну Мелех ха-'олам! [24] Бог наш, Цар всесвіту Цього дня хасидам не дозволялося нічого робити, окрім приготування їжі, навіть не можна було приймати гроші.