Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Зрідка до Ревеки приходили подруги по танцях, але основними її співрозмовниками і товаришами були Іполит Федорович, тітка і я. Після повернення з Петрограду я свого часу уникав спілкування навіть з нею, чим її вкрай образив. Але коли я став відходити від отриманої сердечної рани, тепер уже вона демонстративно обходила увагою мене. Лише останнім часом, коли вона стала мимовільним самітником, наші стосунки набули колишньої щирості.

Мені подобалося за нею спостерігати, милуватися: ось вона з глибокодумним видом стоїть перед полицями з книгами у вітальні й по-дитячому засунувши пальця до рота: обличчя наївне, простодушно-дитяче, так і хочеться її погладити по голівці, але тут вона вигнулася, нахилилася, вираз обличчя став зосередженим, цілеспрямованим, одяг вимальовує чарівливі форми її тіла і вона вже в моєму пильному погляді — жінка.

Я скорений її красою, і прийшов час, коли вона стала з’являтися до мене в сновидіння. Я ловив її настрій, погляди, які могли впродовж короткого проміжку часу помінятися від нестримних дитячих веселощів до меланхолійної задумливості. Ще кілька років тому я міг би в неї без пам'яті закохатися, втратити розум, наважитися на божевільні вчинки, але зараз бачив її наскрізь. Зараз вона, майбутня викрадачка чоловічих сердець, інтуїтивно відточує свою майстерність на підручному матеріалі, щоб потім вийти на Велике полювання.

Підручний матеріал — це я. Зараз її натурою рухає несвідоме, природою закладене в ній, і лише з роками вона усе це робитиме усвідомлено й професійно, розраховуючи на декілька ходів вперед свої дії.

Ми вирішили вирушити в дорогу порожняком, щоб важкими баулами не привертати уваги, взявши тільки гроші — «ніколаєвки», що продовжують залишатися найнадійнішою грошовою одиницею. Практично всі мої речі залишалися в місті, але це мене не тривожило, оскільки розраховував незабаром повернутися. Адже не могла ж довго, роками, тривати нестабільність в країні!

Я екіпірувався в цивільне: пальто з хутряним коміром, боброву шапку, костюм-трійку. Узяв з собою револьвер і два десятки набоїв до нього. Револьвер був великий і важкий, не бажав уміщатися в кишені пальта, але ховати його в саквояж я не став. Якщо він раптом знадобиться, то має бути під рукою. Я поворожив з кишенею пальта, розкрив підкладку, щось підрізав, дещо підшив, і тепер револьвер лягав в руку з кишені дуже зручно.

З цими кравецькими заняттями жінка впоралася б швидше й краще, але покоївка Текля пропала ще минулого року, перед вступом військ Муравйова до міста, а Маргаліт Соломо-нівна жахнулася б і заборонила брати з собою зброю.

За наполяганням Маргаліт Соломонівни в дорогу Ревека вдягла досить грубий овечий кожушок, голову обмотала сірою, але дуже теплою, пуховою хусткою, а на ноги взула валянці. У такому одязі виглядала вона досить незграбно, і, навіть по-бабськи, але от тільки зі своїм прекрасним личком нічого не могла зробити. Досить було поглянути на нього, і вже усе інше не мало значення.

Дорога виявилася надзвичайно втомливою і зайняла п'ять днів, оскільки іншого транспорту, ніж підводи, не було, довелося рухатися на перекладних від села до села, а частина шляху навіть довелося йти пішки. Наслухалися всяких страхів про банди дезертирів, що харцизять по лісах, але найбільше оповідок було про отамана Острука, фактично повновладного хазяїна цих місць. На щастя, нічого такого в дорозі з нами не сталося, і револьвер мені не знадобився.

Нескінченні засніжені ліси, з прогалинами боліт, розбиті путівці — все це осточортіло мені за час подорожі. І тільки моя чарівна супутниця прикрашала сіру реальність і безнадійність, що панувала навкруги. Всю дорогу Ревека розважала мене розмовами, всілякими історіями, легендами Поліського краю — житлом легендарного народу древлян. Самі назви тутешніх сіл і містечок немов залучали до історії — Димер, Феневичи, Білий Берег, Дитятка, Черевач, Залісся...

Мене ж зацікавила назва її рідного містечка — Чорнобиль. Мені в нім здавалося щось зловісне: об'єднання двох слів — «чорний» і «бувальщина». «Чорне» в назві зазвичай зв'язувалося з чимось поганим, або трагічним, а «бувальщина» — це значення сьогодення, реальності. Ревеці я озвучив свою розшифровку назви її містечка — «чорне сьогодення». Вона довго реготала, вислухавши мої висновки, потім пояснила, що «чорнобиль» — ця назва трави, різновиду полину.

А сам Чорнобиль, навіть дуже миленький, стоїть на березі мальовничої річки Прип'ять, і місця там дуже мальовничі, хоча життя там, як і в інших віддалених провінційних містах, досить нудне, особливо взимку. Ось навесні та влітку — не скучиш, є дуже багато цікавого й привабливого. Я тільки зітхнув — у своїх планах я не припускав там надовго залишатися, але не став їх озвучувати.