Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Родіне, воно тобі потрібно — туди повертатися? Там влада міняється частіше, ніж Циля миє руки. Там стріляють і там голод — який мудрий селянин туди повезе продукти в обмін на фантики, на які перетворилися гроші? Якщо є рай на землі, то він влітку знаходиться тут, в Чорнобилі. Лови рибу, збирай ягоди, гриби і піклуйся тільки про нетравлення шлунку.

Я похитав головою, не збираючись з ним вступати в дискусію, яку Іцхак вестиме до тих пір, поки вкінець не вимотає протилежну сторону. Звістка про заручини Ревеки не зупинила моїх фантасмагорій, і навіть їх активізувала. Іноді я навіть не помічав, де мої фантазії, а де реальність. Я жадав Ревеку до нестями і нічого не міг зробити з собою. Тепер мені вимагалося її бачити щодня, хоч здалеку, інакше вночі я готовий був вити від туги, що переповнювала мене, і болю в серці.

Роман про чуму ніяк не писався, і я його закинув, вирішивши фізичною працею вигнати з себе ману. Я переколов усі заготовлені дерев'яні цурки у Менделя, викликавши у того захват своєю безкоштовною працею, але легше не стало. Сходив до церкви до отця Петра й сповідувався в гріховних думках.

— Коли проявляється у людини біс бажання, то він нашіптує, спокушає, що той отримає радість, якщо задовольнить, нагодує бажання, і людина — нікчема, якщо не зможе цього зробити, — священик пронизував мене тривожним поглядом, немов знав, що в сповіді я не повністю полегшив душу, був не повністю відвертий. Але чи є вона у мене? — Уникай чуттєвих задоволень, і ти побачиш Світ з Пітьми, Світло Бога.

Батюшка наклав на мене сувору єпитимію: багаторазове, багатократне читання молитов і строгий піст, але й це не допомогло. Під час молитов мені увесь час бачився образ Ревеки, її очі, а вночі вона приходила в сновидіння голою та займалася зі мною коханням.

Видіння були настільки реалістичними, що вранці мені навіть здавалося, що по-особливому прим'ято ліжко, немов в ньому провели ніч двоє. Під їх впливом я перестав закривати на ніч двері, вже цим даючи в собі зміцнитися вірі в їх реальності. Один раз, змучений підозрами, я навіть зав'язав на ніч двері в кімнату ниткою. Коли уранці виявив нитку обірваною, я пережив надзвичайний захват, уже відкидаючи усі сумніви всередині себе:

— Виходить, це були не фантазії, а Ревека насправді приходила до мене вночі! Я з нею займався любов'ю! Вона кохає мене!

Божевілля охопило мене, і я не допускав більше жодних сумнівів, бажаючи швидше відправитися до Ревеки й повідомити, що я знаю її таємницю. Не відаю, як би дівчина відреагува-ла на моє незв'язне марення, якби стривожений Іцхак не зайшов до мене в кімнату:

— Родіне, вночі ти так кричав, немов тебе хотів понести Хапун. Я собі не міг дозволити, щоб біси господарювали в моєму будинку і крали постояльців. Зайшов до тебе — ти був страшний, немов Хапун вселився в тебе! Я знаю: це від того, то ти давно не мав жінки, але з цим тут є проблеми. Навіть Гершель Мамзер, коли йому це потрібно, — він зробив виразний жест, — виїжджає з Чорнобиля.

У мене серце миттєво обірвалося, і я знесилено опустився на табурет:

«Усе обман, мана! Іцхак правий: слід скоріше звідси від'їжджати, може, далеко від Ревеки сердечна рана швидше загоїться».

Безтурботне життя містечка обірвалося несподівано, немов в кімнаті вимкнули світло: до Чорнобиля увійшов червоноармійський загін, на зміну муніципальним були сформовані радянські органи влади та стали впроваджуватися принципи військового комунізму, що відбилося на постачанні міста продовольством. Заможних городян обклали грошовою контрибуцією. Життя містечка стало ще тихіше, але воно було повним тривоги, як перед наближенням грози. Навіть щотижневі свята хасидів — шабат, проходили непомітно.

Найбільш гучними й багатолюдними заходами в місті стали мітинги, куди збирався народ в марній надії передбачити, що незабаром на нього чекає.

... Настала весна, річка Прип'ять звільнилася від льоду і хоч рідко, але поновилося курсування пароплавчиків «Козак», «Барон Г», де в зафарбованому слові за бажання можна було розібрати «Гінзбург», а я все не міг наважитися виїхати до Києва. Причина була одна — Ревека. Одного разу я наважився та прямо запитав її про заручини, на що вона розсміялася:

— Як таких заручин не було: батько Арона, реб Лейзель, запитав мого батька, як той ставиться до його сина, і чи не хотів би мати його зятем? На що мій батько відповів, що Арон -юнак дуже гідний, але його дочка тільки-но повернулася до рідної домівки і краще до цього питання повернутися після святкування Рош-а-Шана, а оскільки після нього через тиждень настає Йом-Кипур, то після нього. А за цей час я повинна краще взнати Арона й висловити свою думку.