Сергей Пономаренко - Тенета бажань

«Вона що, вирішила наді мною познущатися?!» — закипів Олег, роздумуючи, що слід далі зробити. — «Напевно, найрозумніше — повернутися до Наталки!»

Вероніка тужливо на нього подивилася:

— Мені дуже погано. Хочеш почастувати мене кавою?

Те, що дівчина, нарешті, заговорила нормальною мовою, в Олега вселило надію, що переговоривши з нею, він зможе поставити усі точки над «і» у своїх роздумах. Подумки вибачившись перед Наташею, він бадьоро запропонував:

— Радо. Спустімося на Хрещатик, — ближче кафе не знайти.

— Добре. Я знаю, як тебе звуть?

— Олег, так я себе називаю, коли хочу, щоб наступної зустрічі мене упізнали. Вероніка -твоє справжнє ім'я?

— Ім'я можна вибрати будь-яке, воно — як сукня, трапляється — набридає, хочеться новизни. Воно тобі не подобається?

— Схоже, ти права: воно тобі не надто пасує. Здається, тисне в плечах, — погодився Олег і поділився. — Не знаю, як кому, моє ім'я мені не приїдається.

Вони спустилися до підземного переходу і незабаром влаштувалися за горням далеко не бездоганної кави в кафе -»акваріумі».

— Ти пишеш вірші? — Олег вирішив поміняти тактику бесіди, відмовитися від «атаки в лоб».

— Ні, не пишу, а малюю. Тебе пригощала чужими віршами. Однієї жінки, що померла, занадто двоїстої, аби бути просто жінкою.

— Вона була знаменитою?

— Мабуть, так — за життя. Вона була нещасною: чоловіки, в котрих вона закохувалася, поголовно всі були гомосексуалістами, а жінки не відповідали взаємністю. Втім, вона розділяла любов і тілесні втіхи як такі, що існують окремо одні від одних.

— Напевно, це була тиха забита овечка зі звичайною зовнішністю, на яку не звертали уваги чоловіки, замкнена в своєму внутрішньому світі, — припустив Олег.

— Вона була красуня, що шокувала своєю поведінкою та зовнішністю. Граючи, закохувала в себе чоловіків, грала з їх почуттями, не підпускаючи близько. Могла їх прийняти в спальні, немов випадково здавшись голим відображенням в дзеркалі, при цьому тримаючи себе, немов Богиня на Олімпі. Поет Володимир Соловйов так представляв її суспільству:

Навіть Лев Троцький у брошурі, написаній до лютневої революції, відкидаючи релігію, Бога, диявола, бісів, відмітив, що з чортівні існує тільки одна відьма, і її ім'я — Зінаїда Гіппі-ус, цим її дуже розвеселивши.

Олег, помітивши, що дівчина збирається прочитати цілу лекцію, її перервав:

— Так, я дещо чув про цю поетесу Срібного століття, але мене цікавить інше, прозаїчніше.

Дай відповідь на моє питання: адже тієї ночі ти з'явилася на дачі невипадково? Чому? Тільки відстав свої піїтські штучки з різноколірними відповідями.

— Говорити правду легко і приємно, — замруживши очі, вимовила дівчина.

— Читав книгу «Майстер і Маргарита», але я не прокуратор, а ти не Ієшуа. Можеш обійтися без цитування й говорити нормальною мовою?

— Навіщо тобі це потрібно? У вас тоді щось пропало, і ти шукаєш злодія?

— Ні, але мого друга — Андрія, хазяїна дачі, за декілька днів по тому по-звірячому вбили.

— Ви з'їхали з глузду! — заперечила Вероніка й навіть нервово хихикнула. — Хіба можуть мертві спілкуватися по телефону?

В цей час задзвонив мобільний телефон у Олега, і Вероніка піднялася, збираючись вийти з-за столу.

— Що ти сказала?! — перепитав уражений Олег, міцно схопивши дівчину за руку.

— Мені потрібно в туалет, — з викликом повідомила дівчина, — а до тебе — дзвонять! Напевно, кохана!

— Нікуди я тебе звідси не відпущу! — розсердився Олег, не відпускаючи Вероніку, неугавна мелодія мобільного украй дратувала, готуючи до неприємної розмови з Наталкою.

— Мені пі-пі тут зробити? — поцікавилася дівчина. — Нікуди я не подінуся!

— Добре, тоді залиш для запоруки свій пакет! Що у тебе в нім?

— Тепер уже мені потрібно турбуватися за збереження свого майна, щоб ти нікуди не зник. Там моя остання робота, так що — нікуди не зникай! — знову нервово хихикнула дівчина, залишивши поліетиленовий пакет на стільці. Олег відпустив її руку і поспішно відповів по мобільному телефону.

— Я багато чого припускала про тебе, але те, що ти кінчений ловелас — не чекала! — почувся розлючений голос Наталки. — Кинути мене посеред парку й тут же зняти чергову жертву для своєї хтивості — це вже занадто! Ти, Олеже, рідкісна сволота! Таку ще потрібно пошукати на білому світі!