Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Наталка боязко подивилася вниз, на Паркову алею, де в годину пік по проїжджій частині нескінченною «тягучкою» повзли автомобілі.

— Знову твої жартики, а тут дуже серйозне, навіть трагічне місце. Ти ж знаєш, як минулої зими з нього в один день сплигнули хлопець і дівчина, що не знали один одного? Нещасна любов, потім політ вниз ... бр-р... — здригнулася дівчина.

— Виходить, кількість примар у повний місяць збільшиться. За сто років життя цього мосту — це яка ж має бути юрма самовбивць?

— Ти непереносний цинік, Олежко! От сходжу до бабки, щоб вона заговорила замок на твою любов, і повішу його на цьому мосту! — Наталка показала на безліч замків всіляких конфігурацій, що охоплюють металеві перила мосту. — І нікуди ти від мене не подінешся. Будеш до мене прив'язаний довіку.

— По-перше, ці замки повісили самі закохані, щоб любов була міцніша, і чари старих чаклунок їм не були потрібні. По-друге, немає такого замку, якого би не відкрила відмичка.

— Може, і не потрібно намагатися відкрити замок? Що у нас, Олежко? Кохання?! Чи щось інше, тоді — що саме? — торкнувшись животрепетної теми, Наталка зовсім забула й про прірву внизу, і про страхи, що мучили її.

Олег тяжко зітхнув — знову одне й те саме: «Жінки, дівчата — усі схиблені на цьому слові! Не можуть без нього жити! Неначе це слово -«кохаю», вголос вимовлене, вирішує всі проблеми. Адже відповісти потрібно, інакше — образа з усіма подальшими наслідками. Кращий спосіб — відвернути увагу чимось іншим! Але чим?» Вони вже пройшли міст і вишли на асфальтову доріжку Маріїнського парку. Олег озирнувся.

— Наталі, подивися на ту дівчину посередині моста, — прошепотів він трагічним голосом.

— Схоже, у неї нещасна любов, і вона готується вчинити фатальний стрибок! Ми зобов'язані запобігти лихові! Чекай на мене тут — це може бути небезпечно! Трапляється, самовбивці прихоплюють за собою до прірви своїх рятівників!

— Наталка перелякано скрикнула, й Олег мусив ледь не силою звільнити її руку від рукава своєї курточки.

Його план почав діяти, і думки Наталки явно перемкнулися на іншу тему, от тільки не можна показати, що це всього лише розіграш. Олег вирішив підійти до незнайомої дівчини, поставити декілька нейтральних питань на кшталт: «Як пройти до бібліотеки»? Спровокувати її, щоб вона покинула це місце, а потім героєм повернутися до Наташі з почуттям виконаного обов'язку з рятування життя людини.

Наблизившись до дівчини, що зняла з перил невеликого блискучого замка, Олег здивовано впізнав у ній нічну гостю, що з'явилася на дачі під час грози. Дівчина мигцем глянула в його сторону й почала швидко віддалятися легкою, спортивною ходою людини, що знає ціну часу.

«Як її звуть? Адже вона тоді назвалася, і це було зовсім нещодавно. Її ім'я...». Олег прискорив крок, намагаючись її наздогнати, але це виявилося непросто, і вже на алеї Центрального парку.

Навіщо ця дівчина йому була потрібна, він не міг відповісти собі. Її поява й зникнення на дачі були дуже дивними, а незабаром Андрій загинув від рук вбивці. Єдиний зв'язок між цими двома подіями — їх дивність, непідвладна звичайній логіці.

— Вероніко, здрастуйте! — згадав її ім'я Олег. Дівчина спокійно подивилася на нього байдужим поглядом, не виявляючи жодних емоцій; так дивляться на стілець, на котрий збираються сісти, на парасольку, перш ніж вирушити на прогулянку в похмуру погоду. Видно, Олег не пройшов тест на функціональність використання, і вона мовчки попрямувала далі.

— Згадайте, Вероніко — два тижні тому ви в грозу заночували на чужій дачі! — Олег йшов поряд з нею, намагаючись потрапити в ногу, віддаляючись все далі від того місця, де покинув Наташу.

«Це безглуздо! Безглуздо! Чого я хочу добитися»? — лаяв себе Олег, відчуваючи усередині наростаюче роздратування. Вероніка до нього обернулася і продекламувала, не зменшуючи темпу ходьби :

Несподівано Вероніка наблизилася до бар'єру, за яким починався крутий схил, порослий деревами, кущами і, розмахнувшись, викинула замок. «Я що — хлопченя, бігти за нею підстрибом?» — остаточно розсердився Олег і, схопивши дівчину за плече, змусив її зупинитися.

— Співчуваю — тебе кинули і тепер ти зла на усіх чоловіків?! Але мені на це наплювати! Ти нам збрехала — не до сусідів приїжджала, і твоя мета була потрапити до нас на дачу. Навіщо?! — Олег навмання звинуватив її у брехні, жалкуючи, що за минулий час не спромігся дізнатися у сусідів — чи дійсно до них повинна була приїхати дівчина на ім'я Вероніка?