Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Мене не цікавлять політичні баталії та прогнози. Мені, як і більшості мешканців, байдуже, як називатиметься корабель, на якому я пливу, і хто буде на капітанському містку, — холодно зауважив я.

— Це буде важко не помітити під час шторму, — філософськи зронив Іполит Федорович. -Мої щирі вітання вашій дорогенькій дружині, за кімнатою та речами доглянемо, можете не хвилюватися. Приїжджайте з хорошими новинами.

Збираючи речі в дорогу, я почув слабкий стук в двері кімнати. Це була Ревека.

— Родіоне Івановичу, післязавтра я беру участь у балеті «Лускунчик», якого ми даємо в Народному театрі. Мені було б дуже приємно побачити вас в залі та потім почути вашу думку.

— На жаль, я сьогодні від'їжджаю. Так що -прошу вибачення, мадемуазель.

— Але ж ви можете трохи затриматися. Це всього два дні, — просилася дівчинка.

Хоча — ні. За час моєї хвороби вона значно подорослішала, змінилася, ще більше розквітла, перетворилася на юну дівчину.

— Тітка Маргаліт обіцялася завтра спекти яблучний пиріг — він у неї виходить незрівнянно смачним.

— На мене в Петрограді чекає дружина, і я вже дав телеграму, — як я і розраховував, мої слова були подібні до відра холодної води. Її личко на мить скривилося, немов вона збиралася заплакати, але, опанувавши себе, Ревека без слів вискочила за двері.

Олег насилу розплющив очі від дзвону будильника й потягнувся в ліжку. Читання щоденника тривало до глибокої ночі, але він нічого не виявив такого, що налякало Свєту .

«Якби не будильник, то я б сьогодні заспав. Захопливе чтиво, та й годі. Цікава лише психо-логія покоління чоловіків, що пішло: автор щоденника переспав з дівицею, а вже уявив себе невідомо ким: Дон Жуаном або дияволом».

Поруч підхопилася Наталка, розплющивши сонні очі, видно, не зрозумівши в першу хвилину, де знаходиться.

— Вставай, соню! Сьогодні ти погрожувала прийти вчасно на роботу, і я тобі це обіцяв! — Олег бадьоро схопився з ліжка, на ходу розминаючи закляклі м'язи, проскочив на кухню й став наповнювати ванну.

— Гарячої немає — тільки холодна вода! -повідомив він.

— І це — в центрі міста?! — обурилася Наталка. Прочовгавши в його капцях на кухню, зажадала. — Ні, мені потрібна тільки гаряча -давай, грій води на газу!

— Нічого, звикнеш! — Олег легко підхопив дівчину, — та завищала, — й обережно опустив до ванни.

— Дурилюд, — миролюбно повідомила Наталка, розніжившись у теплій воді. — За це сьогодні увечері ти зводиш мене в кіно й почастуєш морозивом.

— Який фільм бажає подивитися леді?

— Не знаю, але не бойовик, не жахіття; ліпше — веселу історію про любов, — вередливо надула губки дівчина.

У вухах у Олега виразно прозвучало: «найстрашніші історії — це історії про неподілену любов». Йому згадалася ніч на дачі, наскрізь мокра непрохана гостя з розпущеним волоссям, Світлана, що насторожено придивляється до неї, усміхнений Андрій, що розповідає про безглуздий тест, де пропонувалося взнати дату власної смерті.

«Якими б важкими не були втрати, але життя продовжує тягтися своєю плетеницею, а біль у серці рано чи пізно мине. Пам'ять усе рідше нагадуватиме, і нерозкрита кримінальна справа про таємниче, звіряче вбивство помре в архіві за давністю років».

— Що з тобою? — злякалася Наталка, побачивши, як несподівано зблід Олег

— Нічого — все гаразд. Просто шкода, що не завжди ми маємо відповіді на питання, що мучать нас. Життя — це не задачник з математики, де в разі утруднення можна на останній сторінці знайти відповідь.

— Можливо, для цього бракує терпіння гортати до останньої сторінки?! Олежко, такий ти мені не подобаєшся — міняй тему й давай чистого рушника.

Зустрівшись після роботи, Олег з Наташею запізнилися на найближчий сеанс до кінотеатру, а оскільки до наступного було більше двох годин, вирішили прогулятися в Центральному парку. Піднявшись серпантином на пагорб, вони помилувалися казковим видом нещодавно побудованого театру ляльок, пройшли повз стару водонапірну вежу, переобладнану на сучасний музей води, підійшли до Моста Закоханих, що сполучає уривисті схили Центрального парку з Маріїнським.

— Кожного разу, коли по ньому йду, жахаюся! — зізналася Наталка, обережно ступаючи по скрипучих дерев'яних дошках, укріплених в один ряд на металевій конструкції, завислій на п'ятнадцятиметровій висоті. — Особливо, коли сильний вітер, здається, що він розгойдується.

— Це не він, а ти від страху гойдаєшся, -розсміявся Олег— Цей міст носить ще інші, менш приємні назви: Чортовий міст або міст Самовбивць. Є навіть легенда, що під тим, хто обманює кохану людину, ламаються дошки якраз посередині моста.