Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Хоч як дивно, в той невеликий проміжок часу, що залишився на сон, наснилася Лізонька, вона була вкрай задоволена й за щось хвалила мене, ось тільки деталі сновидіння зникли з пам'яті при пробудженні.

Від Христини я пішов рано вранці, намірившись заїхати до себе на квартиру, а вже потім — на роботу. Мене злегка похитувало від божевільної ночі, повної її кохання й моєї пристрасті, але настрій був відмінний — я навіть щось по дорозі насвистував. Усі мої таємні каяття й муки совісті залишилися в ночі, і, тільки но вони намагалися проявитися, то я відразу декламував сам собі вірші, і це добре допомагало мені. Я натиснув на дверний дзвінок і став чекати.

— Ти — негідник! — проявився внутрішній голос. — Груба, хтива тварина!.

А я відразу, без роздумів:

— Де ви були!? — суворо запитала мене Ревека, відкривши двері замість Теклі.

— Даруйте, що потривожив, мадемуазель, постараюся надалі ... — але тут же був нею перерваний.

— Ви були в ЖІНКИ! Як Вам не соромно! — гнівно вимовила дівчинка і, розгорнувшись, швидким кроком попрямувала до своєї кімнати.

«Схоже, я користуюся успіхом,— самовдо-волено подумав я. — За пару років цей пуп’янок стане квіткою незвичайної вроди, і щасливий буде той, хто його зірве! А доки це — лише маленька дівчинка».

Тут я знову роздвоївся і не найкраща частина мене запитала:

— Хочеш, саме тобі дістанеться ця квітка? -на що я відповів віршами:

На роботі мій променистий настрій розвіявся — мене знову посилали на передову, але вже не з інспекційною поїздкою, а як військового лікаря. Армії Південно-західного фронту під командуванням генерала Брусилова вже другий тиждень продовжували переможно наступати, громлячи австрійські війська. На підкріплення йому виділили 3-ю армію, що до цього входила до складу Західного фронту й зараз вела бої в Поліссі.

От до неї мене й направляли, оскільки наступ ненаситно вимагав усе більше й більше жертв, котрих було чимало й серед лікарів. Пригнічений найгіршими передчуттями, я почав збиратися в дорогу, оскільки слід було негайно туди вирушати в складі великої групи офіцерів.

«Ця ніч була моїм гріхом, моїм злочином, за яким негайно настане покарання», — вирішив я, не сподіваючись з фронту повернутися живим. Я не зайшов попрощатися до Христи-ни, відправивши їй з посильним лише записку, можливо, надмірно сухувату, — особливого настрою й бажання виливатися фальшем у своїх почуттях до неї у мене не було.

Чим керувалося начальство, відряджаючи мене, епідеміолога, не хірурга, до піхотного полку, що брав участь в цьому наступі, мабуть, найвідомішому з моменту початку війни — не знаю. Власне, коли в другій половині липня я прибув до нового місця служби разом із поповненням, ніякого наступу вже не було: німці зуміли закріпитися на лінії річки Стохід, витримавши натиск наших військ, знекровлених двотижневим наступом.

Полк за час боїв втратив більше половини свого складу вбитими й пораненими, артилерія вела облік кожному снаряду, випущеному на той бік річки, отже, на особливу вогневу підтримку частинам, що наступають, сподіватися було нічого. Свіже поповнення складалося з необстріляних новобранців, що набули лише початкової підготовки: коли періодично виникали артилерійські дуелі, вони заходилися несамовито хреститися та читати молитви; здавалося в цей момент, що жодна сила не підніме їх із шанців.

Мені визначили місце в невеликому польовому наметовому госпіталі неподалік від передової, з усіх боків оточеному лісовою гущавиною дрімучого, здавалося, лісу. Насправді вже через декілька десятків кроків в західному напрямку ліс ставав все рідшим, відкриваючи простір огляду, починалися стрічки дрібних траншей і бліндажів.

Наші укріплення були зроблені з розрахунку на короткочасне використання, оскільки вище командування беззастережно планувало просунутися далі, а півтора тижні «тупцювання» на цьому рубежі через стійкий опір германських військ викликав у нього гнів. Незначна глибина окопів та траншей була викликана сильною заболоченістю низинної місцевості біля річки, високим рівнем ґрунтових вод. Велика кількість води сприяла тут розмноженню неймовірної кількості кровосисних комах: комарів і мошки, що своїм переможним гудінням стрясали повітря.