Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Панчохи відразу поповзли вниз, відкривши білосніжну шкіру ніг, заводячи мене, і я упевнено торкнувся її промежини, губ. Її тіло здригнулося, неначе через нього промайнув розряд струму. Я ліг на неї, силою своїх ніг розвівши її ноги, руками звільняючи груди.

— Не потрібно! Я прошу вас! Не потрібно! — просила вона, лежачи із заплющеними очима.

— Я вам вірю: ви цього не вчините! Якщо кохаєте мене, то ви цього не робитимете! Я благаю вас: не потрібно! — намагалася чинити опір вона і тут же довірливо мене обіймала. Сукня все більше сповзала, скувавши рухи її рук, оголила шию, плечі, і, нарешті, невеликі м'які груди.

Я ласував її еластичною шкірою, мочками вух, сповзаючи вниз, добираючись до напружених кінчиків грудей, повністю вигнавши з неї свідомість, залишивши лише бажання, яке вибухало, вивергалося невідомими поштовхами зсередини, але я не поспішав його наситити, а коли це сталося, вона закричала — не від болю, а від несамовитого бажання, що охопило її, і це був крик жінки, що опинилася на вершині блаженства.

Коли в нас усе закінчилося, я ліг поряд з нею, і вона, почала возитися зі своєю сукнею, довершуючи роботу, розпочату мною, перед цим соромливо помітивши:

— В ліжку незручно лежати одягненими.

Услід за нею я зняв залишки одягу й наші голі, розпалені тіла зіткнулися. Вона здригнулася і притиснулася тісніше, обережно обійнявши мене. У грудях і голові володарювала порожнеча — мене покинуло гостре бажання, що штовхнуло на це божевілля. Захотілося одягнутися і піти геть.

— Ви любите мене?! — запитала Христина й перелякано завмерла в очікуванні. Що я їй міг відповісти? Правду? Що мені потрібне було тільки її тіло, та й то — більше від тривалої стриманості і цікавості?

— Так, я тебе обожнюю! Мені було дуже добре!

Я роздвоївся. Одне моє «Я» бездушно-ліниво обіймало довірливе тіло дівчини, безсоромно народжуючи брехню, інше «Я» відвело собі роль стороннього спостерігача. Позиція ніяк не реагувати на ситуацію мені більше підходила, але яким чином уникнути її запитань? Ніяк. Чи сказати правду? Вибачитися? Це — як ляпас дівчині. В більшості випадків правда вбивча і її рідко хто переносить. Залишалося -брехати, вивертатися, плутати.

— А як же ваша дружина? — прошепотіла Христина, притискаючись до мене, вогнем свого тіла піднімаючи в мені захололе бажання.

— Не будемо ні про що стороннє; зараз є тільки ми: ти і я! — обдурив я. Насправді, ми існували окремо один від одного, зближуючись лише в хвилини пристрасті й задоволення бажань.

Мій внутрішній голос з викликом вимовив:

— Ти — негідник!

— Не лише я, але й ти, разом ми — негідники! — уточнив я, і додав:

— Адже це так підло — обдурити довірливу дівчину, спокусити її. Як думаєш вчинити далі? — не замовкав внутрішній голос.

— Залишитися до ранку й насолоджуватися її тілом, — проговорив відверто я.

— Адже ти не лише збезчестив тіло, але і її душу. Взяв на свою душу великий гріх!

— Ані великого, ані маленького гріха я не міг узяти на те, чого в мене вже немає, — розсміявся я. — Адже я душу віддав ще у форту, щоб урятувати тіло. — І тут мене пробив холодний піт: невже той сон не був сном? А зараз я розмовляю не з собою, а з тим, хто вже оволодів частиною мене й почуває себе хазяїном моїх вчинків?

— Що з тобою?! — перелякано скрикнула Христина. — Тобі зле?!

— Так, зле! Я страшенно погано вчинив! -холодіючи вимовив я, відчуваючи, що готовий вилити душу, а там — нехай буде те, що буде. Але як можна вилити те, чого вже немає?

— Ні, не турбуйтеся! Я сама хотіла цього! Ви мені снилися ночами, і це лише продовження мого сну! Дивовижне, чудове продовження сну! Нехай ви вінчані. Це страшний, смертний гріх, але... Ми будемо коханцями, адже це від слова кохати, а любити не грішно. Яке це дивовижне слово — кохати! Скажіть мені ще раз: ви кохаєте мене?!

Дівчина говорила, плутаючись у словах.

— Так, я дуже тебе люблю! — знову обдурив я дівчину, з'єднавши обидві половини себе, змусивши цим їх замовкнути. — Зараз іде війна, й усе може бути. Можу коли-небудь не повернутися з чергової поїздки на передову. Адже куля — дурна!

— Не говоріть такого — я цього не переживу! З вами нічого не повинно статися — моя любов вас оберігатиме. Повірте мені, адже я вас дуже й дуже кохаю! — тут вона підвищила голос і безстрашно злякала нічну тишу будинку. — Я КОХАЮ ВАС!