Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Перша, разом з недоліками у вигляді постійного шуму (дриль, болгарка, електролоб-зик), мала й переваги: Вітьок умів робити все й отримував задоволення від ремонту, отже, всі дрібні побутові проблеми Олега узяв на себе. Коли в Олега щось ламалося, він одразу прямував до сусіда й «ощасливлював» його своїми проблемами. Інше захоплення сусіда — жінки -не мало позитивних сторін.

Постійний потік жінок різних мастей та віку, що раз у раз змінювали одна одну, викликав повагу до здоров'я п'ятдесятидев'ятирічного Вітька, але контингент іноді давав привід для побоювань, породжуючи думки про можливі проблеми. Тут були жінки бальзаківського віку у вічному пошуку особистого щастя й малолітні повії; молоді провінціалки, що приїхали до великого міста на роботу, та жінки з вокзалу, що не мали грошей зняти куток на ніч. Іноді навіть траплялися шукачки пригод, котрі відбилися на ніч від екскурсійної групи.

В Олега остання категорія жінок викликала подив: що вони могли «розгледіти» цікавого в непривабливому зовні, сивому, худорлявому Вітькові, вічно стражденному через нестачу грошви?

Незважаючи на це, Олег з сусідом жив дружно, навіть не висловив незадоволення, коли колишня співмешканка Вітька, вирішивши повернутися, виявила нову й півночі голосно з'ясовувала стосунки. Вітьок безкоштовно ремонтував Олегові все підряд, регулярно позичав гроші й акуратно їх повертав, щоб через день позичити знову. Лише раз між ними пробігла чорна кішка, та й то — не на довгий час.

Річ у тім, що їхня квартира знаходилася в самому центрі міста й при продажі із надлишком дозволяла купити дві ізольовані однокімнатні квартири в менш престижних районах. Коли Олег, тільки-но заселившись, під впливом цієї ідеї знайшов відповідний варіант, то сусід оголосив, що з центру він нікуди не піде. Ніякі вмовляння та щедрі обіцянки на нього не подіяли, і Олег змирився.

Незабаром і сам Олег перестав відчувати дрібні незручності від комунальної квартири, маючи можливість постійно знаходитися в центрі, отримуючи задоволення від неспішних прогулянок нічним містом.

Всю дорогу додому Олег роздумував над словами слідчого, прокручуючи в думках спільних знайомих, намагаючись вишукати серед них прихованих сектантів і сатаністів. Але жоден не підходив на цю роль. Припущення про те, що якась сварка стала приводом для вбивства, також відпадало — Андрій був абсолютно неконфліктною людиною, і, наскільки Олег знав, явних ворогів не мав.

Він шість років працював у великій компанії менеджером з логістики, мав добру репутацію в керівництва, яке щиро перейнялося повідомленням про його трагічну загибель, пообіцявши взяти на себе всі витрати, пов'язані з похоронами.

Може, був прихований конфлікт у колективі компанії? Але яким же він має бути, щоб призвести до звірячого вбивства? Так і не зробивши жодних висновків, Олег піднявся на третій поверх п'ятиповерхового цегляного будинку, що сором’язливо ховався в глибині двору, прикритий від вулиці більш представницькими побратимами.

Витягши з кишені зв'язку із довгим допотопним ключем, він вставив його до не менш древнього замка, який, проте, був набагато молодший за самі двері. Скільки разів Олег збирався поміняти вхідні двері на сучасні, металеві, але щоразу відкладав оновлення дверей через безперервний жіночий транзит велелюбного сусіда, прийнявши рішення зміцнити лише двері до своєї кімнати.

Спроби Олега відкрити вхідні двері не увінчалися успіхом, і він подзвонив до сусіда. Довго чекати не довелося: почулися голоси й заторохкотів в отворі ключ із внутрішньої сторони дверей. На порозі стояла субтильна дівчина в легкому квітчастому халатику, з блідим личком, розпущеним каштановим волоссям, що спадало нижче ледве помітних грудей. Ось тільки погляд у неї був немов скляний та явно не дитячий.

Двері в кімнату сусіда були прочинені, звідти виглядав з винуватою усмішкою він сам, демонструючи несвіжу майку та худі ключиці, порослі рудуватим мохом.

— Привіт! — Олег топтався на вході, чекаючи, коли дівчинка дасть йому можливість пройти.

— Козел! — відповіла дівчинка і, обернувшись, пішла в напрямку сусіда. Вітьок показався із-за дверей, запустивши її до кімнати. Окрім майки, він був одягнений у вицвілі спортивні штані, зняті з виробництва ще до народження Олега, і пошарпані пухнасті жіночі капці.

— Здрастуй, Олежку, — підійшов ближче Ві-тьок, демонструючи крупним планом зморшки на обличчі, підморгнув у напрямі дівчини, що сховалася. — Не звертай уваги: молоде — зелене! Це вона не витягла ключа із дверей. У мене до тебе є невеличке дільце, — і Вітьок похнюпився. Олег знав, що буде далі, але ритуал вимагав дотримання. Він неспішно відкрив двері до своєї кімнати, зайшов, услід за ним прошмигнув сусід, ще більше згорбившись при своєму невеликому зрості.