Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Що з тобою, Світланко?! Не накручуй себе, той нічний візит не має до смерті Андрія жодного відношення, — спробував заспокоїти її Олег

— Я знаю: то була Смерть! І він впустив її до нашого будинку! — знову істерично вигукнула Світлана, й, відштовхнувши Олега, забігла до парадного. Олег дочекався, коли у вікнах її квартири на третьому поверсі загорілося світло. Тільки після цього, сумно зітхнувши, він вирушив додому.

Олег даремно сподівався, що його спілкування зі слідчим закінчилося допитом в морзі. Наступного дня слідчий знову викликав його до себе в кабінет, набувши тепер свого реального вигляду: до тридцяти років, коротка стрижка під «їжачок», судячи з фігури — помітно дружний зі спортом, проте лице нервове, бліде, із чорними колами під запаленими від нескінченної роботи та вимог суворого начальства очима.

Судячи з усього, відпрацювання версії із СМС зайшло у безвихідь, оскільки сьогоднішні запитання практично дублювали вчорашні, видозмінившись лише за формою, але були й нові, що конче здивували Олега.

— Чи був потерпілий Іконников активно побожним? Як часто він відвідував церкву?

— Ні, не був. Не помічав я в нього особливого потягу до відвідування церкви, хіба що ми щороку збиралися компанією святити на Великдень паски, але більше віддаючи данину традиції, ніж релігійним почуттям.

— Як ви думаєте, чи не був він членом релігійної секти?

— Ні, не був.

— Ви так думаєте або знаєте напевно?

— Упевнений на усі сто, що він не входив до жодної секти.

— У вашому спільному колі спілкування ви не знаєте людей, які входять до якихось сект?

— Наше коло спілкування далеке від цього.

— А, може, у нього було своє вузьке коло приятелів, до якого ви не були вхожі?

— Ми — колишні однокурсники, і навіть після закінчення ВНЗ не переривали між собою дружніх зв'язків. Можливо, я не знаю всіх людей, з ким він спілкувався по роботі, але ті, з ким він підтримував дружні стосунки, мені знайомі всі.

— Будь ласка, згадайте, чи не заходила у вас коли-небудь розмова про сатаністів?

— Ні. Ця тема нас зовсім не цікавила.

Тут Олег не витримав:

— Знаєте, ці питання мені видаються навіть забавними; до чого вони?!

Слідчий, втупившись важким непорушним поглядом, повільно вимовив, уважно стежачи за його реакцією на сказане:

— Річ у тому, що вбивство громадянина Іконникова було ритуальним: схоже, його принесли в жертву!

Олега немов струмом ударило від цих слів:

— Не може бути!

— Є висновок судової експертизи: йому розітнули огруддя, розпороли живіт — витягли серце й печінку. У його тілі відсутня кров.

Олег відчув, як його починає нудити, і він зблід.

— Де це сталося?

— Точне місце, де було здійснено вбивство, поки не встановлене. Тіло знайдено недалеко від села Хотів, в районі так званих Козацьких валів. Що ви можете з цього приводу повідомити слідству?

— Я шокований. Навіть не уявляв, що таке могло статися з Андрієм. Ви думаєте — це са-таністи?

— Моя справа оперувати фактами, а припускати можна дуже багато чого. Ще одна неприємна деталь: на його тілі виявлено вирізаний ножем знак свастики.

— Тоді, скінхеди?!

— Ми відпрацьовуємо декілька версій. Вас я повідомив для того, щоб ви ретельно подумали, і, може, згадали корисне для слідства: будь-які незначні події, слова, вчинки, які могли, на ваш погляд, мати до цього стосунок. На цьому у мене все. Підпишіть протокол і, якщо щось згадаєте, то прошу негайно зв'язатися зі мною. Ось моя візитка. А якщо у мене виникнуть питання — зустрінемося ще.

Олег, нашвидку прочитавши протокол, розлого підписався й поставив дату.

— Давайте ваш пропуск — я його підпишу, інакше вас звідси не випустять. Удові передайте, що завтра може забрати з моргу тіло Іконни-кова. Все, ви вільні.

— Прощавайте, — вимовив Олег, прямуючи до дверей, відчуваючи, як у нього крутиться голова від слів «тіло», «морг»...

— У нас не говорять «прощавай», лише «до побачення», — криво посміхнувся слідчий, напучуючи.

Опинившись на вулиці, Олег вирішив спочатку зайти додому, трохи відпочити, і тільки після цього, взявши автомобіль, вирушити на роботу.

Після розлучення й розміну квартири Олегові дісталася, як він називав, «напівкому-налка»: двокімнатна квартира, розділена навпіл. Володіння Олега складалися з невеликої кімнати, балкона та кухні, де була встановлена ванна, закрита ширмою, і ще — відгороджений туалет. Загальним залишався тільки коридор. Його сусідом був розлучений, як і він, чоловік, котрий, незважаючи на велику різницю у віці, -два з половиною десятки років, — звався просто Вітьок. У сусіда були дві пристрасті: постійне конструювання та жінки.