Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Зовсім не страшно! — засміялася Наталка, здіймаючи навколо себе ураган бризок, і крикнула з усієї сили. — Не страшно! Чудесно і не страшно!

— Ну, ти — божевільна! — тільки й видихнув Олег, допомагаючи їй вибратися на слизький, кам'янистий берег.

— Я не знаю, що зі мною! Напевно, магія ночі штовхає на божевілля, але мені не хочеться чинити тому опір! — раділа вона і, відчувши, як губи Олега знайшли її губи, не стала їм опиратися.

— Очевидно, шеф отямився і тепер хоче мені зіпсувати відпочинок, — прокоментував Наталії Олег безперервну мелодію мобільного телефону, що розбудила їх рано вранці. Вони лежали в наметі оголені, накрившись тонкою ковдрою, гріючи один одного теплом своїх тел. На вулиці періщив дощ, і сире, прохолодне повітря не викликало бажання покинути нагріте місце.

Мелодія замовкала лише на мить, а потім починалася знову, і Олег, не витримавши подібних тортур музикою, вужем виповз з-під ковдри й дотягся до куртки, де знаходився мобільний. М'язи на спині у чоловіка відбивали кожен його рух, немов жили окремим життям, і Наташі закортіло їх погладити, доторкнутися до них губами...

— Справа серйозніша — це не шеф, — повідомив Олег, глянувши на екран телефону, і відповів. — Світлано, що сталося?! Що?! Ти заявила?! Зараз же виїжджаю — за чотири години буду у тебе. До зустрічі!

Думками вже далекий від цього місця, він повернувся до дівчини:

— Дзвонила дружина близького друга та повідомила, що той пропав: учора вирушив на роботу, і після цього його ніхто не бачив. У міліції його в розшук не приймають: пройшло, на їх думку, замало часу, а в неї погане передчуття. Вибач, але нам доведеться поїхати прямо зараз.

— Ти чимось там зможеш допомогти? -сухо поцікавилася Наталка. Ейфорія минулої ночі, яка ще хвилину тому володіла нею, вмить зникла. «Він бреше, як брешуть чоловіки вранці, добившись свого. Правда лише в тому, що дзвонила жінка».

— Не знаю, сподіваюся, що зможу.

— Добре. Їдьмо, — погодилася Наталка. «Міліція не може допомогти, а він — може, через декілька годин, проїхавши декілька сотень кілометрів. Супермен! Тут щось не так».

Олег кинув погляд на мобільний і вилаявся:

— Трясця його матері в печінку! Виявляється, Андрій учора ввечері до мене дзвонив, а я пропустив.

— Хто дзвонив? — поцікавилася Наталка.

— Мій приятель, що зник, Андрій. — Олег набрав номер. — Знаходиться поза зв'язком.

— Той, що зник, учора увечері тобі дзвонив? — продовжувала допитуватися Наталка.

— Виходить, так. І вдень він до мене дзвонив, хотів зустрітися. Пам'ятаєш, я давав тобі трубку, — розгублено вимовив Олег.

— Виходить, він зник, але вдень й увечері до тебе дзвонив?! — усміхнулася дівчина. -Якась неоковирність.

— Що стосується вечора, то був тільки пропущений дзвінок з його мобільного телефону, а дзвонив він або хтось інший, я не знаю, — похмуро відповів Олег, не розуміючи суть цього допиту. — У тебе є якісь думки?

— Є дві гіпотези: перша — твій приятель загуляв і не поспішає з'явитися додому, і до тебе ввечері дзвонив, щоб похвалитися, як йому «кайфово», — посміхаючись, припустила Наталка.

— Та ні, він не такий, — заперечив Олег, по-думки засумнівавшись: «Раптом і справді Андрійко зірвалося?» — А яка друга гіпотеза?

— Друга й подальші вже стосуються не його, а тебе. Варіант А: це дзвонила твоя приятелька, і тепер тобі потрібно швидше повернутися назад. Варіант Б: цей дзвінок ти організував, щоб знову ж таки, повернутися додому, з одному тобі відомих причин. Але я аніскільки не ображаюся на тебе. Їдьмо. — Вона вислизнула з-під ковдри й почала швидко вдягатися. Олег спробував переконати її, що насправді все саме так, як він сказав, на що вона знизала плечима і філософськи зронила:

— Втім, яка різниця, з якої причини ми зараз від'їжджаємо? Головне — ми від'їжджаємо!

Олег подумки погодився з нею, скерувавши свої зусилля на швидкі збори табору та від’їзд. Час від часу він робив спроби додзвонитися до Андрія, але телефон друга, як і раніше, був поза зв'язком.

— Добре, Олеже, що ти приїхав — знайшли «мазду» Андрія, — відкривши двері, прямо з порогу квартири повідомила Світлана, і тут же сховала заплакане обличчя в куртку Олега.

— Де знайшли? — нетерпляче запитав Олег.

— На штрафмайданчику, — тремтячим голосом пояснила Світлана. — Вранці її знайшли на Контрактовій площі, але оскільки хазяїн не з’явився й не заплатив, паркувальники викликали евакуатор.