Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Так, це — рекетири від міської влади ще ті! Талончик на стоянку не залишив, так відразу «краби» чіпляють і викликають евакуатор! — обурився Олег, вже маючи подібний досвід, але, погасивши емоції та рефлексії водія, почав вголос міркувати. — Виходить, автомобіль опинився на стоянці не раніше дев'ятої вечора, до тієї пори там паркувальники крутяться. От тільки невідомо: сам Андрій його там залишив чи хтось інший?

— О, Боже! — здригнулася Світлана, у неї очі закотилися, і Олег ледве встиг її підхопити до того, як вона втратила свідомість. Він переніс її безсиле тіло на диван у вітальні, та поки він бігав по воду на кухню, вона отямилась.

— Вибач, Світланко, ти мене не так зрозуміла, — став виправдовуватися Олег. — Я бовкнув дурницю!

— Ти думаєш, його вже немає? — перелякано запитала вона, готуючись заголосити.

— Світланка, я упевнений, що з Андрієм нічого не сталося! — твердо й переконливо вимовив Олег.

— Якщо з ним нічого не сталося, то чому він мовчить? — налякано поцікавилася Світлана.

— Минула лише доба — занадто малий термін, щоб робити безглузді припущення. Різні випадковості часто відбуваються в житті, і коли він повернеться, ми тільки посміємося над нашими страхами. Він міг зустріти старого знайомого, влаштувати парубочий «вечір», напитися...

— Полетіти до Ленінграда... — додала Світлана.

— При чому тут Ленінград? Тим паче, він вже Петербург.

— Я згадала фільм «Іронія долі». Це так, нерви — спробувала підтримати себе.

— Ми звикли, що Андрій постійно у нас в полі зору, але іноді трапляється, що доля злостиво жартує та пропонує таким людям випробування...

— Ти думаєш, у нього є жінка? Чи ти навіть знаєш її?! — сльози миттєво висохли у неї на обличчі.

— Нічого я не думаю і не знаю. Припускаю, що він зустрів старого приятеля та «відірвався» з ним на декілька днів. Андрій дуже позитивна людина, але трапляється, що найнадійніший механізм дає маленький збій, але потім він знову прекрасно працює. Тому будь-які похмурі думки жени геть. Ніякої іншої жінки у нього немає — він тебе дуже кохає!

— Добре, Олеже, я тобі вірю. Я навіть згодна, якщо раптом виявиться, що у нього інша жінка -тільки б він повернувся живим та здоровим!

— Ми ж з тобою домовилися: все буде добре! Мені потрібно буде попрацювати з телефоном, а ти йди до спальні, відпочинь. Я дорогою заїхав до аптеки й узяв снодійного — тримай дві пігулки. Судячи з твого вигляду, ти ніч не спала, і сон тобі потрібний, як повітря — я тут почергую. Давай мені свою мобілку, щоб ніхто не потривожив або раптом Андрій відгукнеться.

— Я не хочу спати! — чинила опір Світлана, але попри сперечання незабаром дослухалася до його порад, випила снодійне й усамітнилася в спальні.

Залишившись наодинці, упродовж декількох годин Олег обдзвонив усі міські лікарні, морги, почав «штурмувати» міліцію, але все було безрезультатно. Залишалося тільки чекати.

«Скільки: годину, дві, день? Тиждень, місяць?!» — запитав він себе, не сподіваючись на відповідь. У нього теж було погане передчуття: він згадав про безглуздий СМС-розіграш, що передрікав Андрієві найближчим часом смерть.

«А, може, це зовсім не розіграш був, а попередження»? — злякався він, але спробував відгородитися від похмурих думок. Йому хотілося з'їздити додому, привести себе до ладу після поїздки, але він розумів: в такому стані залишати дружину друга не можна — їй була потрібна підтримка. Поки Світлана спала, він вирішив прийняти тут ванну, забравши з собою усі телефони.

Коли Олег блаженствував у пінній воді з намиленою головою, задзвонив домашній телефон. Повністю не змивши голову, з шампунем, що щипав очі, він намацав телефонну трубку:

— Це квартира Іконникова Андрія Олександровича? — почувся владний чоловічий голос. Олег, зрозумівши, що станеться далі, відчув, як у нього обривається серце:

— Так, це квартира Іконникова.

— Ви — хто? — нелюб'язно поцікавився чоловічий голос. Олег за інших обставин відповів би досить різко, але зараз потамував усі емоції вбік:

— Близький товариш Андрія Іконникова.

— Хтось із родичів Іконникова зараз є?

— Є, дружина, але вона після безсонної ночі тільки-но вжила снодійне і спить.

— Як вас звуть?

— Олег Петрович Забіяка.

— Слідчий обласної прокуратури Ярошенко Олександр Олександрович, — назвався співрозмовник. — Знайдено труп чоловіка, серед речей — водійське посвідчення на ім'я Іконникова Андрія Олександровича. Належить провести упізнання, бажано родичами. За дві години приїжджайте до міського моргу на Оранжерейній. Дружина Іконникова зможе приїхати?