Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Не те слово, — насилу видавила з себе дівчина.

— Це тільки вперше лячно, а на третій раз ти й сама пройдеш цей поріг без моєї допомоги, — пообіцяв Олег.

«Не дай Бог самою виявитися в цьому водяному пеклі»! — жахнулася дівчина.

— Попереду бачиш буруни?! Там наступний поріг — його спробуєш сама пройти. Тримай! -Олег простягнув весло дівчині.

— Ні, я не буду! — злякалася Наталка, відштовхуючи його від себе.

— Та цей поріг можна із заплющеними очима пройти, — розсміявся Олег

— Хіба що із заплющеними, — пробурмотіла про себе дівчина та голосно заявила. — Ні, Оле-же, я не хочу! Я боюся!

— Добре, зараз сама побачиш, що тут немає нічого страшного, — Олег, злегка підправляючи каяк рухами весла, правив на найбільший бурун, який зблизька виявився не таким страшним: декілька великих каменів і піниста вода, течія лише ненабагато збільшилася, і стрибок з півметрового порогу був майже невідчутним. Олег направив каяк до берега, де вони вийшли та знову перенесли каяк вище пройденого порогу. Тепер Наталка не чинила опору — із захватом маневрувала серед пінистої води.

Коли вони підійшли до наступного порогу, вона набралася хоробрості та попросила дати їй «покермувати», але Олег посміхаючись відмовив — цей був набагато складніший і вимагав певної майстерності. І знову стовпи водяного пилу, вода, що скажено клекоче, накриваючи каяк, грізні скелі, котрі раз по раз перегороджують шлях, але первинного страху Наталка вже не відчувала, а лише задоволення від скаженої швидкості й спритних маневрів Олега.

— Далі не підемо — трохи нижче по річці пороги не для аматорів, а для професіоналів -на них по-справжньому небезпечно, — повідомив Олег, коли вони знову причалили до берега. Він дістав мобілку й передзвонив Миколі, щоб той приїхав по них.

— Як настрій? Ще раз спустимося по маршруту? — запитав він Наташу. Та із захватом прийняла ідею, додавши: «І не один раз». У цей момент ожила мобілка в руках Олега.

— Олеже, ми можемо зараз побачитися? -почувся стривожений голос Андрія.

— Це дещо проблематично.

— Ти де? Я до тебе приїду.

— Приїжджай — я на рафтінгу. Всього триста п'ятдесят кілометрів, а задоволення — повні штани. — Він обернувся до дівчини: — Наталі, тобі сподобалося проходити пороги?!

— Супер! — вигукнула в трубку Наталка.

— Зрозумів, розважаєшся! — осудливо вимовив Андрій. — Коли повернешся?

— Післязавтра вдень.

— Відразу набери мене.

— Щось сталося? Нова загрозлива СМС?

— Не в тому річ, хотів з тобою порадитися в одній дуже важливій справі. Гаразд, терпітиму до твого приїзду. Приємного відпочинку! -Андрій вимкнувся.

Їм вдалося ще двічі спуститися вниз по річці, поки Олег на виході з порогу спеціально не перевернув каяк, і вони не поринули в крижану воду. Купання, як і пороги, спочатку викликало у дівчини страх, але розібравшись, що в цьому немає нічого страшного, — гідрокостюм оберігав від холоду, — вона із задоволенням віддалася швидкій течії річки. Вибравшись на берег, Олег запропонував нову розвагу — стрибки у воду «солдатиком» із скелі заввишки метрів шість і тут же продемонстрував це на практиці.

— Не бійся, це абсолютно безпечно, — умовляв він дівчину, що боялася підійти до краю скелі. — Глибини там більш ніж достатньо, каміння немає. Вперше ти отримаєш хорошу порцію адреналіну, а далі — рутина...

Наталка набралася рішучості, підійшла до краю, обережно поглянула вниз — від переляку закрутилася голова, так їй здалося високо, тіло задерев'яніло, стало неслухняним, а в голові забилася думка: «Стрибнеш — потонеш! Там -смерть»!

— Я боюся висоти, — зізналася вона і на дерев’яних ногах повернулася до Олега.

— Це так просто — заплющити очі і зробити крок вперед, — здивувався Олег. — Потім сміятимешся над своїми страхами. Діти з неї стрибають!

— Видно, я занадто для цього доросла. І мені стає холодно.

Вони дісталися до намету, перевдягнулися в сухий одяг, Олег розпалив вогнище й приготував чай. За цими приготуваннями їх застали сутінки, що незабаром згустилися в темряву.

— Такого смаку чаю, як на вогнищі, вдома ти ніколи не доб'єшся, — пояснив Олег, кинувши в киплячу воду «ляльку» — чай, загорнутий в марлю. — Особливого аромату надають дрова, бажано, щоб це були соснові та ялинові. А тепер — основний штрих майстра, без котрого цей чай — не чай. — Він дістав з вогнища гілку, що горіла з одного кінця, та занурив її у вируючий напій. Вона зашипіла й згасла.

Коли чай відстоявся, Олег розлив його по кухлях і дівчина аж примружилася від його аромату, а спробувавши, вигукнула: