Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Г адаю — так, я її туди відвезу.

— Добре, ви теж знадобитеся, поговоримо з вами як з близьким другом покійного.

«Близький друг покійного. Близький друг покійного. Хіба у покійного можуть бути друзі?»

Олег нашвидкуруч закінчив свій туалет і вийшов з ванної кімнати. Йому закортіло чогось випити для заспокоєння нервів, але майбутня поїздка до моргу стримувала. Він не уявляв, як зможе витримати холодну байдужість кахляних стін і безпорадність назавжди тепер безмовного тіла друга.

«Чому для таких випадків не передбачені винятки з правил ДАІ?» — Олег дістав з бару почату пляшку коньяку, який не так давно, весело сміючись, утрьох пили під каву, і, спогади, оглушивши, змусили його заховати її назад. «Це лише жахлива помилка — в морзі явно не Андрій!»

— Боже мій! Андрій! — вигукнула Світлана, коли патологоанатом відкинув край простирадла з чогось страшенно нерухомого, застиглого, що займало не так уже й багато місця на качалці. Андрієве обличчя було спотворене передсмертними судомами, рот напіввідкритий, немов він хотів востаннє зітхнути, але так і не зміг, з куточка рота — цівка крові. Його широко розкриті світлі очі, тьмяні й неживі, ховали в глибині зачаєний морок смерті, довге волосся набуло брудно-солом'яного кольору та вже не вражало незвичайною білизною.

Світлана, убивши в собі всі емоції, мужньо винесла офіційну процедуру впізнання, відповівши на запитання, як автомат. Олег кусав собі губи, стримуючи себе, коли раз у раз підступало до горла, і тільки коли санітар виштовхав качалку до іншої кімнати, відчув деяке полегшення. Щоправда, він одразу опинився у владі слідчого. В кабінеті патологоанатома слідчий запропонував Олегові поговорити. Бесіда дуже швидко перетворилася на офіційний допит.

Слідчий, молодий хлопець, що тільки-но обійняв цю посаду, горів бажанням тут, на місці, розкрити злочин, обравши головним підозрюваним Олега. Зовнішність слідчого якось відразу вислизнула зі свідомості Олега. Він запам'ятав тембр його голосу, інтонації, які з роблено байдужих ставали вкрадливими, потім загрозливими, переходячи на високі ноти. Коли наступного дня спробував згадати деталі допиту, то замість обличчя, фігури слідчого була якась безформна пляма.

Запам'ятав лише жаль в голосі слідчого, коли той дізнався, що Олег на момент зникнення Андрія знаходився за триста п'ятдесят кілометрів звідси та має масу свідків цього факту.

«Очевидно, він задля того й запросив мене в морг на упізнання, щоб, скориставшись моїм зніяковінням, «розкрити» справу про вбивство по гарячих слідах. Адже все так здорово в'яжеться: близький друг — коханець дружини, сварка на ґрунті її невірності, випадкове вбивство чоловіка, але моє алібі непохитне. Інформація про зловісне СМС на слідчого справило менше враження — мабуть, перша версія йому більше сподобалася».

Лише в автомобілі Світлана розридалася й заспокоїлася, коли вже під'їжджали до її будинку.

— Останніми днями ти не помічала в поведінці Андрія нічого дивного? — запитав Олег, розуміючи, що тепер не час і не місце для подібних розпитувань.

— Помітила. Він став якийсь неспокійний, знервований, а коли я поцікавилася, що з ним коїться, лише послався на загальне погіршення здоров'я. На нього іноді находив депресивний стан, тоді він хотів побути один. Я мирилася з цим і намагалася в такі моменти його не турбувати. Думала, і цього разу — нічого страшного.

— Згадуючи останні зустрічі, дзвінки, я розумію, що Андрій щось приховував, не був відвертим, — розмірковував вголос Олег. — Пару разів він хотів зі мною поділитися своїми проблемами, але щоразу щось заважало, немов втручалася лиха доля.

— У день свого зникнення Андрій не вийшов на роботу, пославшись по телефону на якісь невідкладні справи, — повідомила Світлана, мерзлякувато кутаючись у легку курточку, немов її морозило. — Для мене все було, як завжди: він добре поснідав, неспішно зібрався, поцілував на прощання та вийшов за двері. Назавжди!

— Він мені вдень подзвонив, хотів терміново зустрітися — видно, щось передчував. Якби я знав! — Олег, під'їхавши до будинку, спересердя занадто різко натиснув на гальма, і Світлана трохи не влетіла головою в лобове скло — врятував пасок безпеки.

— Вибач, — Олег допоміг їй вибратися з автомобіля. — Поряд із реальністю смерті, що несподівано прийшла, все решта — нереальне й жахливе.

— Ти правий: тоді до нас на дачу прийшла смерть! — істерично закричала Світлана. — Навіщо я тоді не переконала Андрія не відкривати їй двері!