Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Раптом розсміявшись, зняла через голову сукню й кинула у воду, вона повільно поплила за течією.

— Дивися — сукня пливе! — розхвилював-шись, закричав Олег.

— Навіщо вона мені? Адже я — у себе вдома! -вона почала весело бризкатися, її голі пружні груди апетитно підстрибували від кожного руху.

— Ти... та дівчина?! — Олега пронизала страшна здогадка. — Ти — мертва?! Русалка?

— Яка тобі різниця — жива чи мертва, якщо я можу кохати?! — розсміялася дівчина. — Йди до мене!

Олег із жахом відчув, як його тягне до неї невідома сила, а він не може їй чинити опір, підходячи все ближче, він помічав, як змінюється її вигляд: на тілі й обличчі з'явилися синюшні трупні плями, колір шкіри став тьмяно-сірим, а потім почала відпадати плоть з чола, оголюючи череп. Розкинувши руки, вона готувалася прийняти його в свої обійми.

Олег прокинувся в холодному поту, ще перебуваючи під впливом страшного сну. В кімнаті було світло, у вікно вливалися потоки сонячного сяйва, заливаючи все навкруги, змітаючи зі свідомості залишки сну. Олег солодко потягнувся — вчора він не пішов до відведеної йому кімнати для нічлігу, а провів всю ніч, сидячи в кріслі. Озирнувшись кругом, він здивовано помітив Світлану. Немов кицька, вона згорнулася клубочком в іншому кріслі. Андрій спав глибоким сном за столом, впустивши голову на руки. Лише нічної гості, Вероніки, ніде не було видно.

«Невже раніше прокинулася та пішла? -здивувався він і спустився вниз. Вхідні двері виявилися на внутрішньому замку. Це Олега спантеличило, але, обійшовши весь будинок, ніде Вероніку не знайшов. Повернувшись до зали на другому поверсі, він побачив, що Андрій і Світлана вже прокинулися, здивовані, як заснули тут.

— Я теж провів ніч, сидячи в кріслі, — повідомив Олег друзів. — Вероніки ніде немає, хоча двері закриті зсередини. Буцімто вона зуміла піти крізь стіни.

— Схоже, вона тобі сподобалася, — іронічно посміхаючись, констатувала Світлана. — Але ця дівчина тобі не підходить.

— Саме ці слова сказала Маргарита колишньому чоловікові в «Покровських воротах», і чим усе там закінчилося?! — розсміявся Андрій.

— Краще помовч. Ще б і ти на неї око поклав! — недобре глянула на чоловіка Світлана.

— Не сваріться — може, вона фантом? Її немає в будинку, двері закриті зсередини. Перший варіант — вона ховається на горищі або в підвалі, варіант другий — вона вистрибнула з вікна,

— не розумів Олег.

— Якщо сплигнула, так тільки з третього поверху — до другого включно стоять металеві грати, — поправив друга Андрій.

— Є ще варіант номер три: її тут не було і все це нам наснилося, — повідомила Світлана.

— Фужерів всього три. — Вона вийшла з кімнати і повернулася з картонною коробкою. — Тут усе на місці. Виходить, перед тим, як таємничо зникнути, вона вимила фужер, знайшла коробку й сховала його до неї. І слідів розлитого вина на столі немає.

— Мені здається, це більш ймовірно, ніж припустити, що всім нам примарився один і той само сон, — заперечив Андрій. — Може, вона маніакально охайна.

— Пропоную замість того, щоб марно сушити мізки, повернутися до первинного плану: ми з Андрійком — на риболовлю; Світланка, подібно до всіх Пенелоп, чекає на нас із багатою здобиччю, — демонструючи готовність здійснити свою пропозицію.

— Якби тільки чекати, а то доведеться прибирати, поратись по хазяйству й готувати, -пробурчала Світлана, але суперечити не стала.

— Схоже, заперечень немає. Андрійко, показуй снасті — я приїхав до тебе на все готове.

І чоловіки, жваво розмовляючи про майбутню риболовлю, пішли. Світлана, зітхнувши, заходилася прибирати зі столу залишки вчорашнього застілля.

Риболовля виявилася вдалою: трикіло-грамова щука та п'ять півкілограмових окунів привели чоловіків в стан ейфорії, але біля дачі зустріли стривожену Світлану, котра, ховаючи руки за спиною, явно не розділяла їхнього захвату щодо улову.

— Зрозумів, — зорієнтувався Андрій побачивши її, — окунів я сам почищу, а ось щукою займешся ти: краще тебе її ніхто не нафарширу є.

— Мені зараз не до риби, — Світлана дістала з-за спини фотографію та простягнула чоловікам. На ній була зафіксована усміхнена нічна гостя, що орудує коцюбою в запаленому каміні. — Я її знайшла на камінній полиці.

— Ну, і що в ній такого? — протягнув Олег, перевертаючи фотографію. — На обороті був якийсь напис, але хтось його старанно знищив, хоча сліди залишилися.

— Саме так — знищив! — завелася Світлана. — Чи не здається вам дивним: спочатку нам здалося, що хтось ходив на верхньому поверсі, потім поява цієї дівиці — причина, яку вона озвучила, напросившись до нас, у мене викликає великі сумніви! Потім ми на диво одночасно поснули за столом.