Сергей Пономаренко - Тенета бажань

— Ми чекаємо на історію, — нагадав гості Олег

— Я не маю дару оповідачки, тому розповім саму суть, — Вероніка на мить замислилася і продовжила. — В колишні часи, до революції, на цьому місці була садиба поміщика, а прилеглі землі були його власністю. тутешні пани дотримувалися ліберальних поглядів і займалися доброчинністю. Селяни з довколишніх сіл часто зверталися до них по допомогу.

— Ви випадково за професією не вчителька історії? — єхидно поцікавилася Світлана. — Або — поетеса?

— Ні, я художник, — спокійно відповіла Вероніка.

— Де ж любовна історія? — Світлана надала обличчю здивованого виразу.

— У поміщицького сина стався любовний роман з місцевою селянською дівчиною — з нею він зустрічався ночами. Він був одружений, але його дружина через хворобу більшість часу проводила в місті, тож нічого не заважало їхнім стосункам. Перед самою революцією він пішов на германський фронт добровольцем. Коли сталася революція, селяни пограбували панський будинок і поділили поміщицькі землі. Німецька окупаційна влада повернула землю власникам й без розбору відшмагала селян різками.

Коли німці пішли, селяни знову поділили землю, а щоб пани не заважали, будинок спалили, а їх втопили. З денікінцями повернувся панський син, випалив півсела і багатьох постріляв. Убив і татка своєї коханої дівчини — одного з головних призвідників розправи над його батьками. Його кохана з горя втопилася в річці. Щоправда, є й інша версія цієї історії: не син палив і вбивав в селі, а інший офіцер, який заразом поглумився над нещасною, і вона втопилася через ганьбу.

За переказами, добровільні утоплениці стають русалками, і поблизу їх мешкання не можна близько селитися, інакше вони приносять горе і смерть.

— А я думав, що русалки білі і пухнасті, — позіхаючи, повідомив Олег. — Повторимо по глінтвейнчику, поки він гарячий.

— Русалки — мерці, а ті не можуть мати добрих почуттів до живих! — зі злістю вигукнула Вероніка й випадково перевернула склянку із залишками глінтвейну.

На цераті утворилася червона калюжка.

— По-моєму, мерці взагалі не можуть мати почуттів — ані до живих, ані до мертвих, — сонно заперечила Світлана, насилу утримуючись, щоб не заснути. «Це ж треба: від неповної склянки глінтвейну так розвезло. Нехай сама витирає стіл, художниця! « Непрохана гостя їй не подобалася, а розмови, які та вела, більше схожі на нісенітницю.

— Клас! — вигукнув Олег, тут же прикривши позіхання рукою. Йому хотілося спати, але він опирався щосили. — Ми знову повернулися до того, з чого розпочинали: до страшних оповідань на сон прийдешній. Андрюхо, розкажи щось отаке, страшне, щоб у нас сон пропав. Он, твоя Світланка вже майже спить.

— Нічого в голову не йде, — сонний Андрій виглядав не краще за дружину, борючись зі сном. — Учора в Інтернеті зацікавився дивним оголошенням: «Хочете взнати дату своєї смерті? Це прогноз на майбутнє, і в нім немає ніякої містики». Я зайшов на нього — це був тест, що з'ясовує фізіологічні дані, звички, спосіб життя, живлення, спадковість, житло, і в результаті обіцяв назвати майбутню дату відходу в інший світ. Я відповів на усі питання.

— Ну?! — зацікавився Олег. — Не томи, Андрюхо — пообіцяли років сто двадцять, або більше?

— Для одержання відповіді потрібно було послати СМС із особистим кодом, що я й зробив.

— І далі що? Розводилово по повній?

— Незабаром прийшла відповідь. — Андрій дістав мобілку й почав шукати. — Схоже, я його випадково видалив. Відповідь була англійською, я в ній не сильний, але дати не було.

— Звичайне розводилово, — пробурмотів Олег, безсило відкидаючись на кріслі. — Тільки пару хвилин, — і він затих, потрапивши в обійми сну.

— Я не хочу тут — в похмурих стінах цього будинку! — Вероніка вирвалася з обійм Олега й вибігла з хати під дощик, що мжичив. — Я хочу сонця, неба, тепла! — закричала вона, піднявши обличчя догори.

— Де ти тут бачила сонце та тепло? Навіть неба не видно за чорними хмарами! — пробурчав Олег, йдучи за нею в двір, де насправді виявилося дуже тепло й дощик зовсім не заважав. Дівчина побігла до річки, радісно підстрибуючи, і тоді коротка сукенка безсоромно показувала її ажурні чорні трусики. Олег кинувся за нею, розраховуючи наздогнати й стиснути в обіймах. Але дівчина першої вибігла на берег річки та увійшла по коліна у воду. Олег зупинився на березі, не наважуючись наслідувати її, Вероніка, обернувшись, поманила його до себе.