Сергей Пономаренко - Тенета бажань

Наступним ранком він з'явився на робочому місці зі змарнілим жовтим лицем, заходився гавкаючим кашлем, у результаті сплюнув у чашку Петрі, роздивився слину і гірко посміхнувся:

— Я так і знав: мокрота кривава. Схоже, більше це приховувати не має сенсу. Піду, повинюся панові Берестнєву, а ви почекайте мене тут — нікуди не йдіть.

У мене від страху стали ноги ватними, і я обперся на лабораторний стіл, щоб не впасти. Я розумів, що це потягне: у Михайла Федоровича, швидше за все, чумна пневмонія, а ближче за всіх з ним спілкувався я. І навіть якщо я не захворію найближчим часом, заразного лазарету — ізолятора — мені не уникнути. Тому Михайло Федорович і сказав, щоб я нікуди не йшов, поки за мною не прийдуть. А куди я можу подітися з цього проклятого острова, якщо навкруги вода?

Хіба тільки вниз головою в бурхливі буруни, щоб уникнути жахів поступового й дуже болісного вмирання. Залишалася крихітна надія, що лабораторні аналізи спростують наші припущення, і це — звичайна застуда. Але незабаром за мною прийшли.

Палатою Михайлові Федоровичу визначили найбільшу й світлу кімнату-лабораторію на третьому поверсі, внісши ліжко; він прийшов туди самостійно, лише під наглядом Іллі Петровича. У мене взяли слину, кров на аналізи, хоча мій стан ні в кого не викликав побоювань: температура була нормальна, жодного болю я не відчував, кашлю не було. Доктор Заболотний визнав це своєю заслугою, оскільки саме він наполіг на протичумних щепленнях для мене.

У Михайла Федоровича аналізи показали в слині величезну кількість овальних мікробів з полюсним забарвленням, що не фарбувалися по Граму, і в тому, що це чума, не було сумнівів, Після невеликого консиліуму доктор Берестнєв виніс свій вердикт: в лабораторії оголошується карантин, про що повідомляють інститут і суворо обмежують усі контакти з Кронштадтом.

Оскільки я був у безпосередньому контакті з доктором Шрейбером, то мене слід ізолювати від інших членів лабораторії, але оскільки не виявлено симптомів захворювання, то це ув'язнення буде моєю роботою — я буду обслуговувати хворого доктора.

Стан Михайла Федоровича катастрофічно погіршувався, він прийняв як неминуче майбутній летальний наслідок свого захворювання, заперечував проти введення йому ін'єкцій сироватки, мотивуючи тим, що вони нічим не допоможуть, а лише збільшать його страждання. Мені також ввели нову дозу сироватки, і я її переніс спокійніше, ніж уперше, хоча вона була в два рази більше за тодішню.

Незважаючи на заперечення, ін'єкції Михайлові Федоровичу зробили, температура в нього трималася в межах 39,5 градусів, прискорений пульс складав 120-140 ударів, кашель з кривавим мокротинням то посилювався, то затихав. Самопочуття різко погіршало до ночі, і щоб зменшити біль, застосували морфій. Удень стали помітними деякі ознаки поліпшення, і я зрадів, але до вечора вони зійшли нанівець. Михайло Федорович усе більше слабшав, і в нього намітився набряк легенів, а від введення кофеїну та камфори в нього почалася кривава блювота.

Мені було страшно й боляче дивитися на цю чудову людину, що повільно згасала на очах, незважаючи на всі зусилля, зроблені лікарями лабораторій. Від жахливого кашлю у нього виступала піна на губах, а широко розплющені очі від браку повітря в уражених легенях, здавалося, були готові вилізти з орбіт. За ті два дні, що пройшли від початку хвороби Михайла Федоровича, він висох, подався, на кінцях пальців з'явилася синюшність. У нього не залишилося сил навіть спльовувати у відро.

Але я й сам відчув погіршення здоров'я: мене стала переслідувати нервозність і сильний головний біль, і коли під вечір пробив озноб, жахнула думка — тепер усе! Мені навіть не потрібно було про це повідомляти, доктор Пад-левський першим помітив мій стан і зажадав, аби мене вклали до ліжка. Палатою стала моя кімната, оскільки вона знаходилася недалеко від палати, де помирав Михайло Федорович. Найжахливіше, мене час від часу проносило, і я насилу добирався до нічного горщика, стукаючи зубами від ознобу.

Першу ніч провів без сну, відчуваючи сильний біль під правою пахвою, що до ранку дещо вгамувався, але потім знову посилився. Гострий біль поширився на верхню частину грудей праворуч, і я від болю навіть не міг рухати рукою. Уранці температура досягла 40,3°С, доктор Падлевський, промацуючи залози під пахвою, незадоволено хмурився та уникав відповіді.

— Як самопочуття Михайла Федоровича? -поцікавився я. Той кинув на мене уважний погляд, очевидно, роздумуючи, що відповісти, але вже по його напруженому вигляду я зрозумів, що той помер.